Переглянувши папери й облічивши, я побачив, що Онисенька обійдеться мені дуже недешево. За такі гроші, що платитиму за неї, можна б купити величеньке село, а тут я беру одну тільки штуку. Зміркувавши все те, я став не погоджуватися й делікатно пояснювати, що не хочу так дорого платити за жінку, котра, якщо вже довелося правду казати, то не дуже мені й подобається (Онисеньки на той час не було тут, і тому я був поза коханням), і якщо я погоджувався одружитися з нею, так то з чемності, за участь її батька в справах моїх; а почуваючи, після подорожі до Санкт-Петербурга (тут задля поважності, я вимовляв кожне слово осібно й виразно), в собі незвичайні здібності, я можу знайти жінку луччу за його дочку — і все отаке я пояснив йому.
Новий або, лучче сказати, сумнівний батенько мій засоромився дуже від моїх щирих пояснень, зопрів, утирався й, набравшись духу, став — та ще як? — загрожувати судом, позовом за ганьбу, вічним процесом: та я, наче гора, був твердий і вже став розпалюватися, а борони боже мені розпалитися! Тут я нікого й ні в чому не поважаю; не слухаючи нічого, наговорю такого, що купи не держиться, та, немовби щоб одвернути все те, де взялася — Онисенька! Здається, батько моргнув, щоб по неї пішли. Вона в легкому вбранні, якась така, що схиляє, до кохання, раптом вискочила й стрімголов просто мені на шию… шельма! Знала силу своїх чарів!.. Та й ну обіймати мене, пригортати, пестити, цілувати й різними невинними іменами називати. «Він підпише, — раз у раз кричить вона, — він підпише; він розумний, він душечка, він красунчик…» і се й те, все від щирого серця мені торочить: «Він підпише!..»
Бух!.. обсипуваний її пестощами, ніжностями, не заперечуючи нічого, я звільнив з її рук свою й підписав усе, що мені запропонували. І хто б то не підписав навіть смертного на себе вироку, якби спонукала його до того молоденька дівчина, в ранковій суконці, що напівзатуляла все святотаємне, дівчина, котра, охопивши своїми рученьками, цілує вас… не вона, так канальські чари її переконають вас, як і мене. Я ні про що не думав, нічого не лічив, а тільки дивився… ні! Скажу одверто: велика сила кохання над нами, смертними!..
Скоро я підписав усе, так усе прибрало іншого вигляду. Онисенька пішла до себе, а батьки заходилися розпоряджатися всім до весілля. Зо мною були ласкаві й обертали все, і навіть мої слова, на жарт, що і я, заради спокою, стверджував. Не на стінку ж мені дертися, коли діло так далеко зайшло; я бачив, що вже неможливо було зруйнувати. Почмихував іноді сам собі, та мене знаджували майбутні втіхи!
Незабаром усе влаштувалося. Придане все привезли — і що за добре було воно! — пошили, поладнали все, склали, призначили день весілля й запросили рівно сорок душ гостей.
Треба вам сказати, що нова моя родителька була з справжньої дворянської фамілії, та бідної і дуже численної. Новий родитель мій женився на ній, щоб піддержати свою амбіцію, мовляв, у мене жінка дворянка і багато рідні, та все благородні. Тітоньок і дядечок було стільки, що й не злічити, а про братів та сестер з племінниками різних ступенів годі й казати. Тим-то й набралося стільки проханих через потребу гостей.
Хоч як турбувався мій новий батенько, щоб ні перед ким із проханих не пропустити нічого з чемності, аби не накликати на себе прикростей, та не встерігся. Пославши до всіх листи одного дня, до одної двоюрідної племінниці послав він уже другого дня. Та, дізнавшись про таку помилку, прислала до них листа з великим докором, що Іван Опанасович і все його дурне сімейство поважає троюрідних більше, ніж двоюрідних, бо прислав до неї запрошення після всіх; що після сього, будь вона проклята дочка, якщо не тільки на весілля, а й ніколи в нас не буде; знати нас не хоче й зневажати буде вічно.
На одну тітоньку стало в мене менше — що вдієш!
Настав день весілля. Звечора ще з'їхалися всі гості й гуляли на дівич-вечорі без усякої рахуби. Онисенька моя була весела, чим і ятрила кохання моє, від чого я був як напідпитку й намагався знайомитися з новою ріднею; проте від безлічі їх я плутався в іменах і називав одного замість другого. Частували всіх однаково й добре.
У день, призначений для зміни долі моєї, я причепурився якомога лучче, за найостаннішою модою, в Санкт-Петербурзі мені пошитою, й до того доклав усе, що. тільки можна було, щоб здаватися цілком санкт-петербурзьким франтом. Від захоплення собою й через те, що я кінець кінцем женюся, я й землі не чув під собою; не минав жодного дзеркала, щоб не помилуватися собою; безперестанку повертав голову, милуючись жмутком, зв'язаним з грубої моєї коси, котрий теліпався в мене позаду. Волосся пречудово зачесав мені перукмахер городничего, що змалку вчився в Санкт-Петербурзі. Я також милувався стальними ґудзиками на каптані й безперестанку" наводив їх на сонце, щоб вони відсвічувалися на стіні. Камзол у мене був вишитий різним шовком, та як же майстерно! Пряжки на ногах і далі — блискучі… Одне слово, довершений петиметр!