— Ти недолюдок… ти душогуб… ти заміряєшся на життя наше… ти псуєш здоров'я наше!.. — піна, що її багато набралося в їхньому роті від люті, не дозволила їм пояснити діло докладно.
А Петрусь, префлегматично стоячи собі внизу, реготав і тільки, знай, на всі наші вимоги та охкання прекрасної статі відповідав: «А що мені до того?.. Мені однаково… Мені діла нема!..»
Аж ось новому моєму батенькові через притаманну їм розсудливість, котрої в них, кажучи правду, було дуже багато, впала в голову, з жалю до нас і властиво до себе, щаслива думка: підлащитися до брата й під'їхати до нього всякими хитрощами, щоб дав спосіб вільно сходити згори.
Хоч скільки підпускав Іван Опанасович йому всяких лестощів, хоч як просив та сильно доводив, що він се діє недобре, безглуздо, підло й безчесно, та Петруся нічим не укоськав; кінець кінцем сказав йому: «Ну, візьми з нас хоч гроші, тільки влаштуй сполучення».
Брат Петрусь зрадів цьому — і стали торгуватися. Проте хоч як галасували, хоч як наполягали новий мій батенько, щоб Петрусь що-небудь скинув, та не добилися нічого, і Петрусь не відступився від своєї вимоги: знищити папір, по котрому він повинен мені заплатити кілька тисяч за прибутки, що їх одержав. Дорого, правда, коштувала нам воля; та я, коли б Петрусь зажадав, то я б і один з хуторів додав йому за волю.
Що ж робити? Ми були в найскрутніших обставинах. Довго сперечаючись і сварячись, вирішили ми з батеньком розірвати Петрусів вексель; та для сього треба було укласти умови, що забезпечують нас у всіх предметах. Полуднє наближалося, гості ось-ось стануть приїжджати, а в нас нічого не впорядковано, і ми не тільки що не снідали, а й нічого гарячого не пили. Щоб усунути сі прикрості, ми, будучи в облозі, об'явили Петрусеві, котрий нас облягав, що піддаємося на умови, які він запропонував, та щоб навести в усьому ясність, треба Іванові Опанасовичу злізти вниз і покінчити всю справу.
Приставили драбину й по ній, як умовилися, спустили одного тільки Івана Опанасовича. Брат Петрусь зобов'язався негайно встановити сходи, як і були вони, і під час усього балу й навіть ніколи не знімати їх і, одне слово, не завдавати нам і гостям нашим ніяких турбот. Тоді знищено і його вексель.
Сходи, котрі не були зруйновані, а тільки розібрані, миттю поставили й поладнали, і ми незабаром мали приємність скористуватися волею; та що се нам коштувало? Турбота, чи влаштується все воно до приїзду гостей, замучила мене! Однак, узявшись, як тільки міг старанно, розпоряджатися, я залагодив усе перше, ніж стали з'їжджатися гості.
Ніхто не відмовився від запрошення, і екіпажі щохвилини в'їжджали, і їх розводили по квартирах, раніше для кожного сімейства призначених. Там гості, вбравшись, увечері зібралися до нас і проводили час у приємних розмовах.
Як господар, я повинен був починати розмови, щоб не нудьгували гості. Найулюбленішою й твердою матерією в мене був вояж мій до Санкт-Петербурга, і я негайно став описувати його від самого дому, через кожну станцію, аж до самої столиці. Про тульський та декотрі інші пасажі, що спіткали мене навіть у Санкт-Петербурзі, я замовчував; зате вже санкт-петербурзьке життя й особливо театри пояснював гостям з усім своїм красномовством і все петербурзьким штилем, домішуючи часто модних слів. Признаюся, весело було моєму шанолюбству розсипатися в оповіданнях про те, чого ніхто з моїх гостей не чув і не тямив. Усі вони слухали мене, роззявивши роти, а деякі й куняли.
Отак приємно провівши вечір і повечерявши не парадно, розлучилися ми до ранку. Треба сказати, що всі гості явили мені честь, приїхавши з усіма діточками малими й навіть немовлятами. Крім гостей, належало почастувати й усіх годівниць, мамок та няньок привезених дітей, прислужниць різних та ще всякого люду.
А скільки було коней у гостей! Декотрі забрали з своїх стаєнь геть усіх коней, привезли навіть і заводських жеребців, маючи приключку похвалитися ними на такому з'їзді.
У пам'ятку буде мені моє марнославство! Сі три дні частування, звісно, дорівнювали трилітньому життю звичайного поміщика. Та що ж було діяти: не нам ламати звичаї. А скільки, власне, мені було клопоту! Моя кохана дружина не втручалася ні у віщо; все захоплювалася своїм убранням і мало сиділа з гостями: посидить, посидить та й піде маніжитись, як казала вона, полежати. Вона вже починала почувати себе недужою. Скрізь я сам клопотався.
Коли порозсилали по квартирах кожному сімейству транспорти з чаями та кофеями, гості, вбравшись якнайпоказніше, овсі не по-санкт-петербурзькому, а кожна на свою уподобу, зібралися на бал.
Не встиг закінчитися величезний сніданок, як наспів і обід. Убив мене, собачий син, цей виписаний повар своїм обідом! Крім надзвичайних витрат, послухайте, скільки було мені сорому.