Крамар. Га, Господи Боже!.. (По хвилі). Щось знов на дворі хмариться…
Гриць. Ага…
Крамар. А так вже в полуднє було прояснилося…
Справник. Ага…
Крамар. Мабуть, таки знов схоче дощ падати…
Касієр. Ага…
Крамар. Ну, як буде дуже злива, то він, певно, не приїде…
Справник і Касієр (один наперед другого). Як то? Чому не приїде?!
Крамар. Га, Господи Боже! Я не кажу… я не знаю… але може, той… Буде боятися дощу, або як…
Гриць. Гм! Та що такому дощ?.. Сяде собі в вагоні, візьме газету в руки, та й їде…
Крамар. Га, Господи Боже! Та най собі їде… Я що? Я нічого… Вкрасти’м — не вкрав, зрабувати — не зрабував, ошукати — не ошукав, знищити — не знищив, ой-ой, Господи Боже! Я не боюся!..
Касієр (прихапцем). Ну, любцю, або я що?..
Справник (за ним). Ну, писуню, або я як?..
Гриць. Люди добрі, чого ви такі? Як все є в порядку, то ніхто не має чого боятися.
Справник (задивився, на стелю). Ба!..
Касієр (також). Гм!..
Крамар (схилив голову на груди). Ой, Господи Боже…
(Хвиля мовчанки).
Справник (до Гриця, дуже осторожно). Чуєте, сусідо, а якби… знаєте, я тільки так питаюся… якби так вийшла та манька, то… хто за це відповідає?…
Гриць. Гм!.. Або я знаю… Та воно кожний з нас може відповідати, залежить, хто провинився… Коли, приміром, крамар…
Касієр (підхоплює). О, так, так, любцю! Головна річ — крамар!..
Крамар (зривається з лави). Га, Господи Боже! Або крамар що? Злодій, чи шахрай, чи рабівник, га?
Касієр. Любцю, я вам того не кажу. Але, як ви би, наприклад, потягнули з шухляди пару золотих, чи якийсь товар, то я за це ніколи в світі не можу відповідати!
Крамар (заломав руки). Га, Господи Боже! Або ж ви виділи, щоби я вже колись щось потягнув?!
Касієр (дивиться в землю). Що ж, любцю?.. Видіти, не видів, але чути, то таки чув.
Крамар (кричить). Що?! Ви чули? То замало, що ви чули! Поставте мені свідків!
Гриць. Дайте спокій, Гнате… Та що там!.. Десь ви такі…
Крамар (підіймає руки до стелі). Ой, Господи Боже! Та як? Та ж то напасть в живі очі!.. (Сіпає Гриця за рукав). Чуєте? Він каже, що він чув!.. Але я на власні очі бачив, як він ще по Новім році взяв з каси п’ятдесят золотих і дотепер не віддав!
Касієр (з повагою). Я, любцю, позичив.
Крамар (знов сіпає Гриця). О, о, чуєте?.. Він позичив…
Касієр. Ще раз кажу, любцю: позичив і віддам!
Справник (подрапався за вухом). Ба!.. Кажете, писуню, що ви позичили…
Касієр (твердо). І віддам.
Справник. І віддасте… То дуже красно, нема що казати. Але бачите, писуню, то є справа така: ані ви тоді про це нікому нічого не сказали, то раз, а друге, чому ви ще дотепер тих п’ятдесят золотих не віддали? В кооперативі, писуню, нема ґрейцара, хоч гинь, ну, соли нема за що купити, а ви собі так во, якось…
Касієр (видивився на справника і поволі підноситься з лави). А вас, любцю, що то обходить, га? Дивіть, який рихтельний! Я навіть не знав, що ви такі рихтельні!.. А чому ви, любцю, ніколи не берете товару в Союзі, тільки все (числить на пальцях): сіль у Файґля, нафту в Гісера, шмір у Боруха, мармоляду в Штарка…
Справник (видивився на касієра і поволі встає з лави). А вас то, писуню, що обходить, га?
Гриць (заспокоює обох). Сусіди, та що це ви?.. Дайте спокій. Сідайте, не кричіть, не сіпайтеся, бо нема чого.
(Справник, касієр і крамар з-під лоба зиркають на себе і поволі садовляться знов за стіл. Хвиля мовчанки).
Гриць (по хвилі). Гм!.. Воно так, люди добрі, все ще було би в порядку, якби не отой ревізор… Я знаю… В нас дотепер зле йшло! Трохи той завинив, трохи цей, ну, трудно… Воно з початку все так. Пізніше якось би ще направилося. А так що?.. Приїде, зробить ревізію, все вийде наверх, а тоді як ви глянете людям в очі?.. Кажіть?
Справник (понурив очі до землі). Ба!.. А може, він, писуню, ще не приїде…
Касієр (дивиться в землю). Воно так… Часом, любцю, може щось статися…
Крамар (задивився на стелю). Га, Господи Боже! А от вчора читав я в ґазеті, що десь тут… вже не пам'ятаю де, трапився страшний карамболь. Цілий поїзд розбився, а десять люда згинуло на місці…