Справник. Ба!.. Я собі, писуню, ще таки сяду… (сідає).
Касієр. Та й за мною, любцю, малі діти не плачуть!.. (сідає).
Крамар. Га, Господи Боже! Та й я до колії не спішуся… (сідає).
Гриць (здержує панка). Гм!.. Якось воно так не випадає, пане інспекторе… Прошу ще хвильку заждати, спічнете, і повечеряєте…
Настя (підходить з варехою в руці). Ой, татуньцю небесний! А де ж ми би тепер пана шпектора пустили! Я во, зараз, яєчка на окріп кидаю, аякже… Пан ішпектор певно вже десь голодні, як той пес?…
Панок (подумав). Рація, рація! Щось перекинути вже можна. Це ніколи не зашкодить. Але… гов! (До Гриця). Пане Фасоля, в вашім селі поліції нема?
Гриць. Гм!.. Та, ніби, нема… Постерунок аж на другім селі.
Панок (поквапно). Дуже гарно, дуже гарно. Я це, бачите, тільки так питаюся… З цікавости… Умм… очевидно! Мінутку ще можемо заждати (сідає біля стола). Евентуально, прошу я вас, ґазетку собі прочитаємо (виймає ґазету, розкладає та заслонює нею цілу голову).
Справник (зітхнув). Ба!.. Я вже, писуню, буду йти… (встає).
Касієр. Та й я, любцю, не маю чого тут сидіти… (встає).
Крамар. Га, Господи Боже!.. А чого ж маємо людям заваджати!.. (хоче йти).
Гриць (підбігає до них). Сусіди, та що це ви?!.. Сідайте ще, якось так не випадає!..
(Справник і другі розкладають руками, постогнують і знов сідають на лаву. Рівночасно, як ці останні церемоняться, Настя приносить до стола вечерю; в лівій руці тримає макітру з яйцями, під пахвою здоровенний бохонець хліба; в правій руці — горнятко з молоком, а наверху тарілку з маслом. Все те уставляє на столі).
Панок (відкладає ґазету і з вдоволенням затирає руки). О, то ґрунт! Добре їсти і нічим не журитися!..
Настя. А на здоровлячко, на здоровлячко! Ось тут мають пан ішпектор яєчка, но не знаю, які пан люблять? чи тверді, чи м’якенькі?
Панок (весело). Все одно! Вже я собі дам з тим раду!
Гриць. Гм!.. Воно ніби так…
Настя. То масло не таке свіже, але ще його не чути… Най пан ішпектор вибачать, бо ми тепер свого молока не маємо. Корова нам запустилася ще в Пилипів піст. Ну, хлібець разовий, чорненький… Пан ішпектор ще десь як жиють, то такого не їли…
Гриць (зітхнув). Гм!.. Що робити… Трудно…
Панок (з запалом теребить яйця). Не турбуйтеся, стрийно! Я свій чоловік, я все прийму!
Настя. Та й най пан ішпектор не гніваються, що м’яса нема… Ми будемо, перепрошуючи вас, паночку, і всіх присутніх, і святі образи, і Божий денінько, і ковбицю, і лавицю, і мене плюгавицю… будемо свиню різати аж на Великдень…
Панок (з повним ротом їжі, махає руками і головою, що він на все годиться).
Настя (до Гриця). Най пан ішпектор тут поволеньки собі вечеряють, а ти, Гриню, світи ліхтарку, підемо поросята годувати. Вони також їсти хочуть.
Гриць. Гм!.. Як йти, то йти. (До справника і других). Ви, сусіди, ще трошки зачекайте, я зараз прийду…
Справник. Ба!.. Я знаю, писуню?..
Касієр. А най там, любцю…
Крамар. Га, Господи Боже!..
Настя (вже біля дверей, тихо до Гринька). Ой, доленько нещасна! Диви-но ся, Гриню, як він, бідачисько, їсть!.. Так, як би з неволі вернув…
Гриць (світить ліхтарку). Гм!.. А що ж ти собі, жінко, гадаєш? Нині по містах біда, люди кусника хліба не мають!.. Нас ще хоч та бульбочка ратує, а там й того нема…
Настя (сумно). Ая… Подиви-но ся, які в нього черевичата подерті. Наш пастух кращі має…
Гриць (бере шапку). Гм!.. А що ти собі гадаєш? Тепер всюди криза, тепер найбільші директори в подертих черевиках ходять!
Настя. Ой, доленько бідна!.. (Обоє виходять).
ЯВА 8
(Хвиля мовчанки. Панок завзято нищить заставлені на столі дари Божі. Ковтає одно яйце по другім, крає і заїдає куснями масло, попиває це молоком, закусує хлібом, і так в колісце. Час до часу обережно пакує до кишені то яйце, то грудку масла (обвинену ґазетою), то кусень хліба, то ніж і т. д. Справник і касієр мовчки сидять за столом, сумно махають головами, шморгають носами та витирають рукавами уста. Лишень крамар раз у раз зітхає: «Га, Господи Боже!» Нарешті справник встає, хоче щось панкови сказати, та не має сміливости).