Справник (по хвилі). Ба!.. Якби так можна, пане ішпектор…
Панок (кінчить їсти). Ну, ну?
Справник (заклопотано). Я би так теє… я би хотів щось панови ішпекторови сказати…
Панок. Дуже файно! На верха з тим!..
Справник. Ба!.. Коли я не смію…
Панок. Ну!.. То називається — трудно.
Справник (несміло). Може би, так на боці, пане ішпектор?..
Панок. На боці, то на боці. (Обоє встають з-за стола і виходять на середину сцени).
Справник. Ба!.. Коли я таки не смію, пане ішпектор…
Панок. На маєш!
Справник. Бо то знаєте, пане ішпектор, ну… чистий клопіт…
Панок. Що там клопіт!.. Най кінь клопочеться, він має більшу голову.
Справник. Хе, хе, хе… Які пан ішпектор жартівливі… Та я, писуню, таки не смію сказати, щоби пан ішпектор, борони Боже, не образилися.
Панок. Ні, ні, я свій хлоп! Валіть просто з моста все, що маєте на серці!
Справник (тихіше). Е… то таке, пане ішпектор: я тутечко тим ділом, як то кажуть, справником… І… ніби, Господи милосердний! Я що? Я нічого!.. Запряг, сів, поїхав, привіз, скинув — шлюс! Більше мене не обходить. Але воно, писуню, все христіянин непевний… Може, так, може, сяк — не знати?.. (Ще тихше). Тож я би дуже пана ішпектора просив, як би там щось не теє… то най вже пан, ішпектор будуть такі добрі, най дуже остро мене не обраховують…
Панок. Ага!! Я вже то капую! Я вже розумію! (Дуже серйозно). Отже так, пане то-ой… Все буде гаразд! Спустіться на мене, як на заграничну валюту. Розумно? Все — блят! На те я вам даю слово! Ви знаєте, що в мене значить і слово?!
Справник (радісно). Ой-ой, писуню, та чому не знаю!
Панок. Але… (Простягає руку). Розумієте?..
Справник (сумно). Ба!.. Та чому не розумію. А… кілько ж би пан ішпектор так теє?..
Панок. Ну, хочу яку марну п’ятку…
Справник (подрапався за вухом). Га, най там. (Виймає великий капшук, а з нього гроші). Тільки я би дуже просив, щоби пан ішпектор нікому нічого не теє…
Панок (ховає гроші). Тихо ша!.. Вуха догори, хвіст набік!.. Все буде — перша кляса. То вам кажу!
(Справник вертається на своє місце і благальними рухами напоминає панка, що би тямив про його справу. Цей останній його заспокоює).
Касієр (який вже перед тим виліз з-за стола і стояв панкови за плечима). Я би так, любцю, хотів панови ішпекторови… теє…
Панок. Ага, щось на боці?
Касієр. Ая, ая…
Панок. Просимо, просимо! Страшно мені приємно/… (Обоє йдуть в правий кут сцени).
Касієр (заклопотано). Та коли, пан ішпектор, я якось не годен вимовити…
Панок. Ет, ґаданє австріяцьке! (Серйозно). Ви є касієром?
Касієр (злякано). Ая… ая… Але я цілком не хтів ним бути! Присягай Богу, ні! Самі люди принукали… Той каже — будьте, той каже — будьте, ну, гадаю собі — най там… якось христіянин пацифікацію перебув, то і з тим собі дасть раду. І… ніби, я що? Я нічого! В мене, любцю, все стоїть на папері. Книжку маю, фактури маю, асиґнати маю, квіти маю, пане ішпектор — я все маю!.. Але, як той каже, чоловік таки непевний… Може, воно так, а може, й сяк… тож я би дуже пана ішпектора просив…
Панок (перебиває). Тихо, ша! Я вже знаю, про що вам іде. (Дуже поважно). Отже так: для вас, розумієте, тільки для вас, я то зроблю. На це вам даю гонорове слово! А в мене слово — то мур.
Касієр (радісно). Та же я знаю, та же я знаю… Чим же я панови ішпекторови віддячуся?..
Панок (у відповідь простягає долоню).
Касієр (посумнів). Га, що зробити… А кілько ж би пан ішпектор так… умм… (шукає за грішми).
Панок. Ну, як від вас, то хоч марну десятку.
Касієр. Ой, любцю, та де вона марна. (Виймає гроші). Тільки я би дуже просив, щоби пан ішпектор нікому нічого не… умм…