Выбрать главу

— Я маю на увазі, якщо ці жінки не сплутають нам карти.

— Це залежить від того, чи ми їм дозволимо сплутати карти. Насамперед розкажіть про свої наміри. А потім складемо план.

— Вважаю, що було б краще просто скласти каре, — пропоную я.

І викладаю в загальних рисах свій проект.

Ральф деякий час мовчить, мабуть, перевіряючи подумки, чи в цьому проекті немає якогось вразливого місця, на якому він міг би посковзнутись. Потім каже:

— Я згоден. І не варто втрачати час. Приходьте через півгодини з Розмарі, а я потурбуюся про Флору.

— Нарешті! — вигукує моя квартирантка, коли я заходжу в наш хол із зеленими шпалерами, що так заспокоюють нерви.

— Одягайся, мила. Бентон чекає нас через півгодини

— Навіщо? Аби ліквідувати?

— Поки що в програмі такого пункту немає. Скоріше звичайний бридж.

Розмарі підводиться зі свого улюбленого місця на дивані, де, напевно, досі їла свої нерви, але, перш ніж відправитись у спальню, не забуває спитати:

— А ви зробили свою справу?

— Думаю, що так. Хоча й не зовсім.

— Чому не зовсім?

— Бо зіткнувся з Флорою.

— Зіткнення випадкове чи за попередньою домовленістю? — дивиться на мене жінка неприємним поглядом.

— Ні те ні друге: раз стежила за нами, значить не випадкове. Але ми з нею й не домовилися, як ви собі уявляєте з вашою неймовірною підозріливістю.

— Ця жінка просто бісить мене своїм нахабством!

— Ревнуйте, — заохочую її. — Мені це дає задоволення.

— Ревнувати?.. Єдине, чого я боюся, — що вона може в останній момент поцупити діаманти.

— Навряд. Я не пророк, звичайно, але навряд. Мені здається, що у вас більше шансів.

— Шанси — це одне, П'єре, а кінцевий результат — інше. Знаєте, що я розраховую тільки на вас.

— Знаю, знаю, — кажу їй. — Тільки поспішайте.

Коли вона приступає у себе до складної процедури одягання, я запитую:

— Що поробляє ваша приятелька Віолетта?

— Немає її. Зникла, — лунає з другої кімнати голос Розмарі.

— Як це «зникла»?

— Ну, коли я повернулася додому десь о третій годині, я пішла провідати її, хоч вона цього зовсім не заслуговує, але її не було. А сусіди сказали, що вона поїхала своїм «рено» ще рано-вранці.

Ледве дочекавшись кінця фрази, йду на кухню і припадаю до вікна. Вілла навпроти темна. Деталь, не передбачена в моєму плані. Будемо сподіватись, що вона не важлива.

Рівно через півгодини ми заходимо у покої американця, супроводжувані Тімом чи Томом. Хоч одного з них я вже бив, однак усе ще не можу їх розрізнити. В холі разом із господарем нас уже чекає Флора.

— О, дорога, це чудове платтячко робить вас зовсім ефірною, — вигукує вона до Розмарі

Що на їхній гадючій мові означає «зовсім виснаженою».

— А цей облягаючий костюм чудово підкреслює вашу статурність, дорога, — відгукується моя квартирантка.

Що на тій же гадючій мові означає «повноту». Але Флора вдає, що не чула, і звертається до мене:

— П'єре, мій хлопчику, давно я вже вас не бачила…

«Одну годину», — відповідаю я подумки.

— Думаю, не варто зволікати, — докидає Ральф, підводячись зі свого крісла в кутку й рушаючи до приготовленого картярського стола.

Ми наслідуємо його приклад, і гра починається у звичному спокійному ритмі й у традиційному плані, тобто я програю. Програє, одначе, й американець, можливо, тому, що думки його занадто поглинуті чимсь іншим, а можливо, просто через те, що він грає в парі зі мною.

— Нічого, нам пощастить у любові, — заспокоює він себе звичним старим дотепом, викликаючи цим іронічні напівусмішки обох жінок.

У цю мить появляється Тім чи Том і доповідає, що хтось просить до телефону месьє Лорана.

— Хто б це міг бути? — вдаю стурбованого: несподіваний дзвінок — лише частина заздалегідь підготовленого плану.

— Справді, хто це? — запитує Ральф, кидаючи на мене підозрілий погляд.

Я підводжусь, рушаю коридором до кабінету і чую за спиною очікувану репліку американця:

— Хвилинку, я зараз прийду!..

Бо завдання американця — грати роль людини, вимученої недовір'ям.

Не звертаючи жодної уваги на телефон, ми вислизаємо один за одним через чорний хід і направляємось до машини Бентона, яка стоїть трохи даль Сідаємо спереду; і Ральф рушає на малому газі. Тіму чи Тому доручено через кілька хвилин повідомити дам, що мене терміново викликав якийсь месьє Бенато і що господар, жертва своєї звичної підозріливості, вирішив супроводжувати мене.

З цього моменту ситуація у віллі буде цілком у руках дам. Тобто: поки вони схильні будуть чекати, вони почуватимуть себе як у гостях, а коли захочуть вийти, то зрозуміють, що опинилися в полоні. Бо як пояснив мені Бентон, Том і Тім, незважаючи на їх тендітний вигляд, не такі вже й безпомічні.