— Він приваблював вас своїми ідеями. Чи не так?
— Ет, ідеї!.. Ідеї в наш час нічого не варті, пане Дуглас. Вони можуть бути лише прикриттям корисливих намірів.
— Невже ви не визнаєте ніяких ідей?
— Ніяких, крім суто негативних.
— А саме?
Мій погляд мимоволі прикипає до жіночих ніжок, що зухвало схрестилися за три метри від мене. Може, вони трохи заповні, але гарної форми. Жінка дивиться кудись у бік дансингу, не звертаючи на мене ніякої уваги.
— Наприклад, я проти соціалізму, — промовляю я, насилу переводячи погляд на свого співбесідника. — Мене ніхто не запитував, бажаю я будувати соціалізм чи ні, — значить, мені хотіли силою нав'язати його. Але я не знаю, що протиставити соціалізму, і взагалі ці високі ідеї мене не обходять. Досить з мене особистих клопотів. Нехай кожний влаштовується, як сам знає. Це найкраща політична програма.
— Отже, ви до деякої міри анархіст?
— Та-а, — мимрю я, відчувши, що жіночі ніжки знов оволоділи моїми думками, мов нав'язлива ідея. — Якщо вам здається, що я анархіст, нехай буде так. Мені байдуже.
— Що сталося з Младеновим? — повертає полковник на своє, збагнувши, що сусідній столик відволікає мене.
— Сталося так, як я й передбачав. Можливо, я не спроможний на високі ідеї, але людина я досить практична. Через третю особу я запросив свого друга із села до Софії, дав йому грошей, щоб заохотити його, — і ми про все домовились. У призначений час ми з Младеновим прибули в умовлене місце. Друг мій виявився досвідченим провідником, і ми б непомітно перетнули кордон, коли б не та пригода… Та вам усе, мабуть, відомо…
— В загальних рисах. Однак не завадило б почути про це ще раз.
Я гублюся. Не тому, що хочу щось замовчати, а тому, що в цю мить оркестр загримів якийсь оглушливий твіст. Пари знову заполонили дансинг і заходилися танцювати з таким завзяттям і вихилясами, що здалося, я от-от матиму морську хворобу від цієї несамовитої хитавиці тіл. Дуглас дивиться на мене крізь тютюновий дим, мабуть, все ще вивчає мене.
— Сталося непередбачене. Нас помітили і відкрили вогонь. Младенов, можливо, й великий політик, але виявився боягузом. Він розгубився й побіг не туди, куди слід. З кущів прямо на нього вискочив прикордонник із автоматом. Коли б я не вистрелив, — там йому був би амінь. Солдат упав. Я потяг за собою Младенова, і ми скотилися косогором на грецьку територію.
Біля нашого столика знову виструнчується офіціант у білому смокінгу. Я кидаю на нього невдоволений погляд, бо він заступає мені сусідній столик.
— Може, ще по чарочці? — звертається до мене Дуглас. — Я не зловживаю питвом, але сьогодні можна зробити виняток.
Я байдуже знизую плечима, і Дуглас киває офіціантові, показуючи на порожню пляшку. Людина в білому смокінгу підхоплює відерце і льодом і, мов привид, зникає. За мить повертається, спритно відкорковує шампанське, наповнює келихи, вклоняється і знову непомітно йде геть. Дама за сусіднім столиком неквапливо обводить чорними очима залу і, ковзнувши ними по нас, зупиняє погляд на вході.
— Будьмо! — каже полковник, відпиваючи з келиха. — Мушу вам сказити, пане Бобев, що саме цей інцидент на кордоні зробив мене вашим прихильником. Ви не дитина і, очевидно, здогадуєтеся, що ваші свідчення належним чином перевірялися. Після цього я — в мене є звичка з дрібниць робити великі узагальнення — вирішив, що ви кмітлива, розважлива й хоробра людина, а значить, можете бути корисним для нас…
— Не знаю, який я, — недбало відповідаю йому. — Знаю тільки, що поки я шість місяців гнив у смердючій в'язниці, Младенов, напевно, безперешкодно дістався до Парижа.
— Може, це й на краще, як кажуть у вас, — всміхається полковник блідими губами.
— Мені краще в Парижі.
— Туди ніколи не пізно. Побуваєте і в Парижі. А втім, судячи з того, як ви задивляєтесь, ви вмієте помічати красу не лише в Парижі.
— О, це зовсім інша річ, — відповідаю я, зніяковіло відводячи погляд од чорнявої сусідки. — Коли шість місяців не бачиш жінки, то звичайнісінька спідниця видається божеством.
— Ви можете вибрати собі жінку, яка вам до вподоби, — зауважує Дуглас.
— Отакої! — саркастично посміхаюся я. — Ви, здається, забуваєте, що на мені навіть костюм чужий.
— Ви кажете про сьогодні, пане Бобев, а я маю на увазі завтрашній день. Завтра ви опинитесь у чудовій віллі, з ванною, садком і всіма іншими вигодами і зможете харчуватись і одягатися, як вам заманеться.