— А сейф?
— Ну, сейф не становить ніякої загадки, треба тільки мати ключ. Але вся справа полягає в тому, як проникнути до сейфа, або, коли хочете, як уберегти сейф від проникнення. І саме це питання було магістральним чином вирішене нашою фірмою!
Месьє Арон переможно дивиться на мене, немовби це вирішення — його особиста справа. Потім його погляд ковзає по моєму плечу і звільна опускається вниз, щоб, мабуть, спочити якраз на об'ємистих стегнах розкішної жінки. Однак він швидко опускає погляд ще нижче й веде його до себе, навіть знову міняє окуляри, бо, незважаючи на короткозорість, завважив, що в його руках не знати звідки появилися якісь оранжево-коричневі цупкі папірці, зігнуті удвоє. Месьє Арон, ясна річ, не настільки невихований, аби рахувати їх, та це не заважає йому одразу вгадати суму.
— Думаю, тут три з половиною.
— Точно.
— Значить, мусите додати різницю до п'яти
— Але ваші відомості без ключа не варті й ламаного гроша.
— А чого вартий був сам ключ без моїх відомостей?
І, завваживши моє болісне вагання, докидає:
— Ключ ваш у будь-якому випадку.
— Гаразд, — зітхаю я і витягаю банкноти, які, по суті, наперед приготував.
Але перш ніж вкласти їх йому під руку, наказую:
— Назвіть місце і точний час зустрічі.
— Найзручніше вдома. О шостій годині.
— Раніше не можна?
— Ну, приходьте на чверть години раніше. Знаєте, я о п'ятій виходжу з роботи.
Я вкладаю гроші й заодно беру візитну картку з адресою. Боюсь, одначе, що цей жест, незважаючи на всю мою спритність, не залишається непоміченим Флорою.
— Отже, за чверть шоста — у вас, — повторюю, щоб не було непорозумінь. — І коли почуєте на прощання, що я скажу щось інше, майте на увазі: це просто для дезинформації якогось стороннього вуха.
— Я розуміюсь на цих справах, — з гідністю киває месьє Арон.
Я розраховуюсь, потім ми з гостем, за старим чоловічим звичаєм, йдемо на хвилинку в туалетну. Цілком зручний момент, щоб прочитати візитну картку й запам'ятати адресу, після чого я рву її і спускаю воду. З такою жінкою ніколи не знаєш…
Коли ми виходимо на тротуар перед «Двома голубами», дама, що сиділа за столом біля вікна, за якимось дивним збігом обставин також виходить; за нею назирці йдуть двоє стариків британського типу. Старики і Сузанна.
— Отже, о п'ятій, «Контіс», — кажу конфіденціально, але досить ясно.
— «Контіс», так! — бурмоче месьє Арон, кидаючи на мене змовницький погляд.
— Ти мені скажеш нарешті, що це за тип? — нетерпляче запитує Флора, як тільки ми рушаємо до готелю.
— Не задавай собі клопотів з дрібницями, — відповідаю їй. — Яке має значення, хто він, аби тільки робив діло.
— Тоді я повертаюсь за ним слідом і сама все дізнаюся. Він так витріщав на мене очі, що досить одного слова…
Не доказавши, Флора обертається, і я майже певен, що при її нахабстві вона дійсно готова переслідувати його.
— Облиш ці дитячі витівки, — бурмочу я, схопивши її за руку. — Ти ж сама чула тільки що: зветься Арон і працює в «Нідегер і Пробст».
— А навіщо він тобі потрібен? — продовжує розпитувати вона, неохоче рушаючи зі мною далі.
— Заради ключа. Розумієш? Заради ключа! Тепер ти задоволена?
— А де замок? — наполягає ця неможлива жінка.
— Про це я дізнаюсь пополудні. Інформація плюс ключ — така домовленість.
— І ви стільки часу говорили тільки про ключ? — цікавиться вона.
— Цей ключ коштує гроші, мила. І то багато грошей.
— Я бачила, як ти всунув йому щось під рукав. Не сліпа. Ми йдемо якийсь час мовчки, потім вона знову запитує:
— Але ти все-таки мусиш знати, де приблизно знаходиться цей замок… у віллі Горанофа чи в іншому місці?