— Звичайно, у віллі Горанофа.
— А чому він замовляв його аж у Лозанні?
— Ну, мабуть, що має на увазі таких людей, як ми з тобою. І постарався ускладнити їхнє завдання. Можеш мені повірити, що я затратив чимало часу, поки намацав цього Арона.
Нарешті ми заходимо в готель, я скидаю піджак і простягаюсь на двомісному подружньому ліжку, щоб тільки розслабити м'язи, не забувши на всяк випадок запхнути під подушку невеличкий лікувальний препарат. Флора також готується до короткого спочинку і, щоб не м'яти своє чудове плаття, яке так підкреслює її могутні форми, передбачливо роздягається перед дзеркалом.
— Коли я дивлюсь на цю мереживну еротичну білизну, у мене таке відчуття, начебто ти готувалася не до ділової подорожі, а до стриптизу, — не втримуюсь я від зауваження.
— Ділова жінка завжди мусить бути готова до стриптизу, мій дорогий, оскільки його можуть нав'язати їй примусово, — спокійно відповідає вона.
— Примусово? Тобі? Не сміши мене.
Вона не відповідає, а продовжує вертітися перед дзеркалом, очевидно, не стільки для того, щоб оглядати себе, скільки щоб я її оглядав. Що я й роблю, аби не образити її.
Потім вона наближається з визивним погойдуванням у стилі спокусниці зі старих фільмів, стає біля мене й кидає:
— Ну, роздягайся, а то помнеш штани.
Я скоряюсь, усе з тією ж метою — аби не образити її. Потім ми якось само собою опиняємося в ситуації, яку цнотливі автори передають крапками. Після чого дозволяємо собі подрімати, оскільки до п'ятої години ще є час, а «Контіс» не дуже далеко. Я, звичайно, зовсім не маю наміру дрімати, — нерви мої досить-таки натягнуті, — і просто стежу, коли моя одноденна дружина врешті засне; проте вона не засинає, а крутиться сюди-туди, і я починаю побоюватись, що ліжко під нами в якусь мить затріщить і розвалиться, знищене цією неспокійною красунею.
— Ти вже затратив стільки грошей на цю операцію, П’єре… — чується сонний голос Флори.
— Це правда, — бурмочу я.
— …І загубив стільки часу…
— Це правда, — повторюю.
— … З єдиною метою — щоб ощасливити мене, так, мій хлопчику?
— Твоя пастка досить примітивна, мила. Цілком зрозуміло, що це не єдина моя мета. Але, незважаючи на це. я справді ощасливлю тебе. І то з однієї-єдиної причини.
— А саме? — Запитує вона, однак її сонний тон уже розвіявся.
— Там, де знаходиться те, що ти шукаєш, лежить і дещо інше, потрібне мені. Просто, чи не так?
— А що то таке, П'єре?
— Папери, документи, словом, таке, що не має грошової вартості.
— І ти готовий залишити діаманти заради тих паперів без грошової вартості?
— Готовий. Хоч яким би неймовірним не здавалося це з твоєї точки зору. Ти не припускаєш, що на цьому світі є речі, важливіші від грошей?
— Ні. Такої дурниці я не можу припустити, — визнає вона. Потім голос її знову стає сонним:
— А втім, це справді залежить від точки зору. Ти, мабуть, з тих, котрі кидають бомби й стріляються з політичних мотивів…
Я не відповідаю, щоб дати їй можливість спокійно заснути, і зосереджуюсь на тому, що мене чекає. Словом, знайома невеличка нарада з самим собою, аби з'ясувати перспективу. Не знаю. Не знаю, скільки часу триває нарада, але відчуваю, що Флора вже зовсім притихла; я легенько просуваю руку під подушку, щоб дістати лікувальний препарат. Очевидно, він закотився десь далеко, бо мені ніяк не вдається його намацати. І в той момент, коли я стараюся намацати його, жінка несподівано звішує наді мною свої великі груди:
— Спиш, мій хлопчику?
Ці слова й ці великі груди — останнє, що западає мені в пам'ять, перш ніж я поринаю в неясний і химерний світ наркозу.
Пробуджуюсь я з гострим головним болем і з огидним гірким присмаком у роті. Однак мусить пройти якийсь час, поки до мене доходить, що я вже прокинувся, бо в голові плавають розрізнені образи, і я навіть не можу зрозуміти, чому і як потрапив у цю незнайому квартиру. Потім здогадуюсь, що це мусить бути готельна кімната в «Термінюс», бачу, що над моїм обличчям погойдуються великі груди, і чую стурбований голос Флори: «Спиш, мій хлопчику?»
Ця кобра приспала мене моїм власним препаратом. Підгледіла у дзеркалі, як я ховав його, і, поки я роздягався, переклала під свою подушку.
Ще не встигши до кінця збагнути ці подробиці, я зриваюся з ліжка. Зриваюся і падаю. У голові крутиться, мене нудить. Але зараз ніяк не можна розкисати. Знову пробую підвестися — на цей раз повільніше й обережніше.
Дивлюсь на ручний годинник, що лежить на столі: сім хвилин на шосту. Слава богу. Обережно добираюсь до ванної і стаю під душ.
Трохи пізніше відчуваю вже, що воскрес. Квапливо одягаюсь, не забуваючи все-таки за якимись дрібними деталями переконатися, що мої кишені оглянуті. Не бракує нічого, але огляд був. Очевидно, Флора шукала візитку месьє Арона.