Пан Тадеуш

І слід змітаючи ворожих перепон, —
А ми б отут його зустріли хлібом-сіллю,
Московському рости у нас не давши зіллю!»
Скінчив. Мовчить Матвій, правицею за бік
Торкнувся (шаблю він носить при боці звик
За часу давнього) — і пригадав минуле:
Адже і прізвисько Забік йому приткнули,
Що він за бік хапавсь на гніву певний знак, —
Помовчав-погадав — нарешті каже так:
«Утиштесь! Відкіля такі у вас новини?
Французи де тепер? В які ідуть країни,
І скільки війська там, якого і під ким?
Хто знає — розкажи!» Найкраще — підождім, —
Пруссак на ті слова, — ми ксьондза-бернардина
Робака: певна він, досвідчена людина,
Та й вісті ті не хто, як Робак, ознаймив.
Тим часом за кордон пошлімо шпигунів,
Самі ж готуймося тихесенько…» «Чекати? —
Кропитель закричав. — Чекати, виглядати? —
За те Кропителем Добжин його назвав,
Що булаву страшну він гудзювату мав
Для бою, зовучи на жарт її Кропило. —
Чекати, гем-трем-брем, — ото розумне діло!
Чекать і утікать?… Я в Пруссії не був,
Та простим розумом давно уже збагнув:
Кропити — то кропи, вмирать — так сповідайся,
Ріж, бий, ломи, лупи, дороги не питайся!
Ну, що там бернардин, що Робак? Той робак,
Хто лізе до нори від страху, як бабак!
Довідини! Шпиги! Гем-трем, ото мудрота!
А я кажу: кропи, коли кропить охота!»
«Кропити!» — в відповідь на теє заревли
Коновка (прізвисько таке йому дали
За штуцер, що його коновкою назвав він)
Та Бритва, шаблею тонкою всюди славен.
«Кропити! Хай живе Хреститель! — їм услід
Завзятці крикнули. — Кропилу много літ!
Геть Пруссака! Тхора! Такі пристали речі
Тому, хто в каптури ховається чернечі!»
Розважний Кроликів почувся відповіт:
«Робака знаю я — то не робак, а кріт,
І вирив не одну свого він часу нору,
Не хочу я пускать на вітер поговору,
А тільки — я його впізнав… О, то чернець!
То штука!.. Покладім цій справі ми кінець,
Коли тривога вся пішла від бернардина,
Коли в його словах розмові цій причина.
Чого ви хочете, нарешті?» «Як? Війни!» —
«Якої?» — «Із царем!» — «Ну, та й народ чудний!» —
«Кропити, гем-трем-брем!» — «З коновки поливати!» —
«Голити бритвою!» Аж тут Пруссак благати
Почав, щоб слово знов дали йому.
«Війна — Що в світі краще є? Усяке, певно, зна,
Що й я колись хрестив, хоча і без кропила,
Проклятих пруссаків, тих, що мене хотіли
У річці змолоду втопить під п’яну руч».
«Ну, й молодець за те. Так не тягни, не муч,
Наважся, гем-трем-брем, і нумо всі кропити!»
«Кого? За що? І як? Сам, братику, скажи ти,
Чи ж можна виступать отак, без міркувань?
Повстання? Знаємо ми лад і для повстань:
Конфедерація, нарада, певні плани,
Щоб наперед було усе достоту знане!»
«Дозвольте і мені докинуть слово-два:
У ділі спільному хай кожна голова
Помислить, — Бухманів на те почувся крик
(Він одягатися в німецький одяг звик,
Ще й німець прізвищем, а справжнім був поляком
І міг по-вченому сказать у ділі всякім Промову.
Економ одного із панів Сусідніх, чесно він майна
його глядів, — І шану від усіх мав за такі прикмети). —
Шановні земляки! За зле ви не візьмете,
Коли в дискусіях, що їх ми почали
І путь належну їм промовами дали,
Свої я висловлю окремі міркування.
Промовці декотрі накреслили питання,
А розв'язати їх належить нам усім.
Повстання, кажете? Спочатку ухвалім
Порядок, щоб за ним провадити дебати.
Найперше, думаю, нам слід поміркувати,
Який же наслідок оте повстання дасть,
Яку воліємо у себе мати власть.
Отож загляньмо лиш в історію. Колись
Зібрались дикуни на лови, чи зійшлись
Нежданим ворогам рішучу одсіч дати:
Держави зародку повинні ми шукати
 У цьому. Джерело законів тут і прав,
Бо зовсім то не бог нам лад і устрій дав,
А між громадою та владою контракти…»[134]
«Контракти? Київські? Ну, далебі, дивак ти! —
Забік не витримав. — Не буду вже казать,
Хто, пане Бухмане, царя нам міг послать —
Чи бог, чи, може, чорт. Аби-но тільки скинуть!»
«Оце дак так! Царі нехай із кодлом гинуть, —
Хреститель підхопив. — Кропилом москалів
По голові! Плюск-пляск! Ти добре говорив,
Та чоловіча річ не говорить, а бити,
Кропити, впень рубать, на закришку кришити!»

134

Контракти київські — відомий віддавна річний ярмарок (назва пішла з того, що на ньому підписувано різні комерційні договори — контракти). В промові Бухмана бринять відгуки тогочасних буржуазних теорій про походження влади (Руссо, «Громадський договір»).