КНИГА ДЕВ'ЯТА
БИТВА
Про небезпеки, що виникають через безладдя у війську. Несподівана допомога. Шляхта в скрутному становищі. Ксьондзова поява віщує рятунок. Майор Плут, залицяючися, накликає на себе бурю. Вистріл із пістоля — гасло до бою. Подвиги Кропителя, подвиги й небезпечне становище Матвія. Коновка, засівши, рятує Сопліцівку. Допомога кінноти, атака на піших. Тадеушеві подвиги. Поєдинок між ватажками, перетятий зрадою. Войський рішучим маневром схиляє терези бою. Гервазієві криваві подвиги. Підкоморій — великодушний переможець.
Так міцно спалося по першій перемозі,
Що ні один вояк не кинувся в тривозі,
Як дивні постаті тихенько увійшли,
Огнями ліхтарів заблискавши з імли,
І кинулись на них, мов павуки жорстокі
На мух, заглиблених в дрімотний літній спокій:
Хвилина — покотом, немов снопи, лежать
Усі пов'язані, проте як мертві сплять.
Одного сон не брав і змора не приспала
Коновку, що йому потрібно два антали[171]
Густого випити, міцного липівця,
Щоб трохи сплутався язик у молодця
І ноги вже не так могли йому служити
(Він тим уславився по цілому повіту).
Розплющив око він, поглянув — що за страх?
Стоять потвори дві над ним у головах,
З них кожна з довгими, пушистими вусами,
Ще й, ніби крилами, розмахують руками;
Злякався, мав хреста покласти — та дарма!
Сил ворухнутися, піднятися нема,
Він весь обплутаний, як те дитя сповитий!..
Від жаху нічичирк, подумать би, що вбитий…
Кропитель кинувся боротись, та дарма:
Оборонятися ніяких сил нема,
Бо власним поясом йому зв'язали руки…
Як щука на піску, німої повен муки,
Крутнувся, покотивсь… Усе навколо спить…
І він у розпачі ревнув, як той ведмідь,
У яму вскочивши: «Не спіть, братове! Зрада!»
За ним прокинулась, гвалтує вся громада,
І покотилася луна, неначе грім!
Граф із жокеями та Ключником старим
У залі спочивав. Гервазій пробудився,
Та пізно: і над ним зрадливо хтось помстився,
До шаблі власної прип'явши, мов на сміх.
Жокеї — де вже там! Пов'язано і їх!
Граф, хоч не зв'язаний, без шпаги, без пістоля!
Два вусані над ним, шаблі піднявши голі,
Стоять, мов статуї. Гервазій зирк на них —
І єгерів пізнав у статуях живих.
Пізнав і одіж їх, і круглі їх кашкети,
І сяйвом ліхтарів осяяні багнети,
Пізнав і старшого зі шпагою в руці…
«Ну, — прошептав, — біди накоять гості ці!»
Проте не раз уже траплялося старому
Бувати в схожому становищі скрутному,
І визволятися навчився він із пут.
Гадав, що способу прибрати може й тут,
Могутній силою і досвідом багатий,