Пан Тадеуш

Шепнув тихесенько: «Щоб не було розмов,
За кожну голову дай тисячу готову,
То все залагоджу. І це останнє слово!»
Хтів торгуватися Сопліца, та дарма,
Нема що й думати: знай, носа підійма
Майор, та люлькою у саме небо кадить.
Ані вблагать його, ні лестками не знадить!
«Майоре, — знов Суддя, — не карне діло тут! Т
ут битви не було, то й ні до чого суд:
Звичайні сталися сперечки у сусідів.
А що там хтось моїм вечеряв чи обідав,
Та гуску задавив чи навіть порося, —
Тихенько виплатить, на тім і справа вся.
Та й з Графом, певен я, у мене мир настане».
«А Книги Жовтої[172] ви не читали, пане?» —
Плут, усміхнувшися, злостливо підморгнув.
«Ні,- Судія йому, — я про таку й не чув.
А що в ній писано?» «Не ваші то статути, —
А з Книги Жовтої ви можете почути
Про кари, про тюрму, сибірське заслання!
Воєнний це закон! Ваш трибунал — бредня!»
«Розгляне справу цю мені пан губернатор!» —
Суддя образився. «Хоч би сам імператор! —
Гукнув майор. — Несіть там скарги хоч куди,
Але не викрутить тих ланців із біди!
Цар не помилує, а кару ще подвоїть…
Та й сам господар тут, здається, дещо коїть,
Що ока нашого, не бійтесь, не втекло.
Усе ми знаємо. Коли б до того йшло,
То пригадаємо, що Янкель, шпиг відомий,
У лановій корчмі — немов у власнім домі!
Всіх арештую я, усіх провчу я вас!» —
«Мене арештувать? Хто сміє? Де наказ?»
І засварилися, що помирити годі, —
Та з’явище нове побачено в господі.
У двір заїхав хтось із почетом чудним:
За вістовця баран лобатий перед ним
Дзвінками на рогах подзвонював.
Позаду І череда овець, і ціла кіз громада,
І навіть декілька вгодованих волів,
А навантажених пакунками возів
Дві пари караван дивачний замикали:
По всьому квестарські одвідини[173] пізнали
Нещасні шляхтичі та Судія сумний.
На возі першому — ксьондз Робак. З глибини
Свойого каптура на в'язнів блиснув оком
І пальцем їм кивнув, немовби ненароком.
На возі другому був Різочка Матвій
В селянськім одязі; зчинили крик гучний
Всі бранці (грізно він сказав на те: «Дурні ви!»).
Пруссак на третьому, в якийсь каптан дрантивий
Увесь закутаний, а на четвертім — Зан
З Міцкевичем. Тяжкий і безпорадний стан
Добжинських помирив одразу з ворогами.
Біргелі, Бірбаші і Вільбики гуртками
Стояли й радились, як лихо одвернуть,
Бо легко сваряться от так, за що-небудь,
Та легко й миряться поляки. До Матвія
Усі за радою, — а він їм: «Є надія!
Мовчіть, не кваптеся…» Тим часом бернардин
В покої увійшов, та як змінився він!
Звичайно мовчазний, як точить баляндраси,
Неначе ксьондз-гультяй, до вин, до меду ласий!
«Ха-ха! Вітаю вас! Вітаю, ха-ха-ха! —
Почав, хитаючись од сміху. — Без гріха
Я побожуся вам, що влови знамениті
Сьогодні сталися! Буває всяк на світі:
Хто вдень, а хто вночі іде по звірину.
Панове! Ой, скубіть ви шляхту навісну,
Лупіть, загнуздуйте, щоб часом не брикала!
Майоре! Здобичі дісталось вам чимало,
А надто Графика ви стережіть як слід:
Великий багатир, що славний має рід,
Жар-птицею тепер сидить у вас у клітці.
Як хоче вилетіть, — нехай сипне жар-птиця
Сот зо три дукачів: на те ж і багатир.
Тоді вже дещицю таки й на монастир
Ви перекинете, щось і для мене, може:
За вас молюся я, як правлю службу божу,
Бо смерть не дивиться, чи хто штаб-офіцер:
Сьогодні ти живеш, а завтра — фіть! Умер!
Смерть, повідає Бака,[174] для всіх людей однака.
П'яниці і черниці одна у неї дяка.
Чи швець ти, чи купець, дитя чи сивий дід,
А нападе на слід — чикне тебе — і квит!
У свиті чи в кунтуші, а як візьме за уші,
То рівні будуть душі, посиплються, як груші!
Ах, тільки й нашого, що випив там чи з'їв…
Що, якби зразів нам господар ізвелів
Подати? Пуншику,[175] панове офіцери,
Чи не хильнули б ми? Бо решта — все химери!»
«До діла сказано! — почувся відповіт. —
За пана Судію хильнути чарку слід!»
Усіх сопліцівців сьогодні ксьондз уразив
Такими жартами! Тим часом гори зразів
На кухні смажаться. Готують пунш міцний,
І офіцери так беруться за напій,
Що скоро випили великої піввази
Та ще й змели, либонь, двадцять чотири зрази.

172

«Жовта Книга, звана так через жовтий колір обкладинки, — книга російських воєнних законів… Відомо, що від 1812 р. аж до революції (польське повстання 1831 р. — М. Р.) вся Литва підлягала Жовтій Книзі, за виконавця якої був великий князь цісаревич». — Авт.

173

Квестарські одвідини — одвідини квестаря, ксьондза, що збирає на бідних (чи на монастир).

174

Юзеф (Йосиф) Бака — єзуїт, про якого думають, що він автор «Уваг про неминучу смерть», які з’явились у XVIII ст.

175

Зрази — м’ясна страва. Пуншик — напій.