Пан Тадеуш

Сніданок той смачний майора звеселив:
Білетом банковим він люльку запалив
І, сміхом сміючись і сласним, і одвертим,
Чи не закласти нам хоч би маленький віст?
Та ні-бо: у полку я перший мазурист!
До біса з картами! Прошу вас до мазурки!»
Так, дим пускаючи, неначе із дворурки,
І компліменти з ним він разом випускав.
«Чудова вигадка, — ксьондз Робак закричав, —
Хоч не годилося б, а часом, признаюся,
Сутану підійму і танцювать візьмуся,
Що встане курява… Ото лишень одно:
Ми тут гуляємо, кружаємо вино,
А як жовніри там? І то ж, панове, люди.
Гадаю, що гріха великого не буде,
Коли по чарці їм послати?» «Хай і так», —
Майор погодився, — а ксьондз, таємний знак
Сопліці даючи, шепнув: «Пошли їм спирту! —
І до майора знов:-Чи вірте, чи не вірте,
А як почується мазурки любий звук,
То ходить ходором у мене закаблук!»
От, поки пуншиком старий ласує Риков,
До Телімени Плут, за рукава засмикав
І мовив: «На танець прошу уклінно вас!»
Та якось вирвалась, втекла, а ловелас
Зіткнувся з Зосею і взяв її просити
До танцю… «Рикове! Покинь-но там трубити
У люльку! Ліпше он гітару ти візьми
І втни веселої! У першій парі ми
Підемо: я, майор, із панною своєю».
Та й Зося утекла. Рвонувшися за нею,
Знов Телімену він за руку ухопив.
«Хай буду сучий син, коли б я говорив
Неправду, панночко: відомо всім солдатам,
Що в цілій армії, у корпусі дев’ятім,
В другій дивізії я перший мазурист.
Такий уже бува в людини певний хист!
Майорське слово в тім даю вам без вагання!
А як не вволите мойого ви прохання,
По-офіцерському скараю вас — от так…»
І цмокнув у плече, що аж лишився знак.
Тадеуш, мов огнем йому сипнувши в вічі,
Майора бравого ударив по обличчі.
«Що? Бунт? Бунтівники? — розгніваний украй,
Хитнувся офіцер. — Держи його, хапай!»
І шпагу видобув, удвоє ставши п’яний.
Тут Робак вихопив пістоля з-під сутани:
«Пали, Тадеуше! Як в ясну свічку бий!»
Майор, хоч дим його і оповив густий,
Проте від пострілу щасливо відхилився.
Аж Риков (досі він з гітарою возився)
На хлопця кинувся, — а Войський з-за стола
Ножа на Рикова метнув: уже була
Тому видима смерть, але за щит гітара
Тим часом Різочка зо шляхтою надбіг —
Плут в сіни, капітан за ним, кричать:
«Жовніри! До зброї!» На той крик жовнірів із чотири
Прибігло. Різочка чатує з-за дверей,
Як кіт досвідчений за шафою мишей,
Хтів зняти голови, попав лиш у кашкети —
І всіх надвір жене. Заблискали багнети,
Лунають постріли, збігається народ:
Метнулись визволять Добжинських із колод
Сопліцівці… Сержант багнетом двох поранив,
Стріляє в третього, але туди й не глянув,
Де в гніві темному Кропитель поруч з ним.
А той наїжився — і кулаком страшним
Сержанта вдарив (він мав руки вже на волі,
А ноги сковані). Сержант простягся долі
І кров'ю карабін гарячою залив.
Кропитель перегнувсь, рушницю ухопив
Та й ну розмахувать, неначе тим кропилом!
Той пада, той біжить з обличчям омертвілим, —
І так над шляхтою зробив рухомий дах
Хреститель, сіючи навколо кров і жах.
Колоди на тріски поламано, побито!
До квестарських возів, — там ряднами накрито
Рапіри, палаші, мушкети і списи,
А дехто без вагань узявся й до коси.
Коновка — що йому звичайна та рушниця! —
Для себе й для Сака знаходить гаківниці[176]
Жовніри товпляться, мішаються, кричать,
Але не знати їм, куди і як стрілять,
І шляхта змішана не починає бою…
Аж от зчепилися. Між темною юрбою
Там шабля стукає об шаблю, там тесак[177]
Ударив у багнет… Досвідчений вояк,
Став під стодолою здаля Нікіта Риков
І гучно єгерів[178] збиратися покликав.
Стрілять би, — та якраз свойого б і попав…
«Гей, стройтесь!» — вигукнув (шикуйтеся до лав,
Сказать по-нашому), — ніхто не чує в криках.
Старий Матвій, що звик до розмахів великих,
До поля ширшого — помалу відступав.
Навколо шаблею він шлях свій розчищав:
Там обітре штика, немов гнота на свічці,
Наодмаш там рубне, що падають рушниці
І люди падають, як жито від серпа, —
І так старий Матвій у поле від ступа.
Єфрейтор тут надбіг, найкращий із жовнірів

176

Рапіра — певний вид шпаги; палаш — старовинна довга і широка шабля; мушкет — рушниця; гаківниця — важка велика рушниця.

177

Тесак — коротка шабля.

178

Єгри, або єгері (нім.), — жовніри-стрільці.