Пан Тадеуш

КНИГА ДВАНАДЦЯТА ЛЮБІМОСЯ!

Останній бенкет старопольський. Чудовий сервіз. Пояснення його фігур. Його зміни. Дарунок Домбровському. Ще про Ножика. Дарунок Князевичеві. Перший вчинок Тадеуша яко власника маєтку. Гервазієві уваги. Концерт над концертами. Полонез. Любімося!

Враз двері навстіжень — і Войський на порозі
Поважно зупинивсь у гордовитій позі,
Як перед вірними підданцями король:
Сьогодні взявся він виконувати роль
Маршалка[203] бенкету. Йому коритись мають
І, де покаже він, слухняно там сідають:
Для того й паличка у Войського в руках…
Він Підкоморію, як мужеві в літах
І найповажнішій особі для повіту,
Креселко показав, оксамитом оббите;
Домбровський-генерал — од правої руки,
Ліворуч — славлені в народі вояки:
Князевич, Пац, Гедройц та інші генерали
З Підкомориною. Ще далі посідали
Мужчини з дамами напереміну. Всім
Жезлом показує маршалок чарівним
Місця призначені, додержуючи ладу.
Сопліца привітав усю ясну громаду
І вийшов: мусить він в подвір'ї частувать
Селян, що при столі довжезному сидять,
На учту скликані, як здавна повелося.
Уже з Тадеушем їх там частує Зося
І — заклопотані — їдять лиш при ході.
Стара традиція жила іще тоді,
Що вперше коли хто стає в маєтку паном,
Сам услуговувать повинен той селянам.
А в залі (там іще не подано потрав)
Гостей препишною красою здивував
Сервіз,[204] що завширшки був як каретне коло,
Роботи ж тоншої не видано ніколи.
Яким же побитом зайшло на польський стіл
Те чудо світове? Либонь, ще Радзівілл
Князь Криштоф-Миколай,[205] магнат усюди знаний,
Венецьким сніцарям докладні давши плани,
У стилі польському сказав зробить сервіз…
Хто, як, коли його в шляхетський дім привіз,
Як у сопліцівськім він скарбі опинився, —
Об тім довідатись ніхто не домудрився.
Вершками збитими налитий до країв
Та солодощами, сервіз як сніг білів,
Очам являючи ясний пейзаж зимовий:
Цукати наче бір здіймалися сосновий,
А вколо сріблились заметені хатки,
І — твір умілої, мистецької руки —
Фігурки по краях з ламкої порцеляни.
Здається кожному, коли на них погляне,
Що то акторам хтось удати наказав
Якусь комедію, — а тільки слів не дав.
«Що мають значити?» — допитуються гості.
А Войський: «Справи тут, панове, досить прості,
Як розміркуємо і доберем ладу.
Я, з ласки вашої, тут мову поведу
Про те, як треба нам цю сцену розуміти.
На сеймик з’їхалось і панство гордовите,
І шляхта, що ото, зібравшися в гуртки,
Промовців слухає. Той помахом руки,
Той пальцем докази рисуючи завзято,
Бажають якнайбільш прибічників зібрати.
Та різно слухають промовців запальних:
Не раз ховається під довгим вусом сміх…
Одному, бачиться, сьогодні пощастило:
Він тільки погляда упевнено та сміло,
Немов зібрав уже в кишеню голоси…
А в другому гуртку ловить за пояси
Оратор змушений своїх компатріотів.
Один з них виступить наважився напротив —
Погляньте, руку як розгнівано підвів!
Знов інший голову уперто похилив,
Немов ударити готовий бик рогатий…
А ті вже до шабель, лякливі — утікати!..
Оцей, як бачите, задумався, стоїть
І, очі змруживши, узявся ворожить
На пальцях: стукнуться — він дасть афірмативу,
А як не стрінуться — складе він негативу.[206]
Ліворуч — рефектар монастиря. Зійшлись