Кім стояв, не знаючи, що сказати.
…Фахівці, які добре знають свою справу. Для них пацієнти були номінальними людьми, тілами, механізмами, записами в історії хвороби, зборами аналізів та діаграм. Співвідношення смертей і ремісій залежало від удачі і від професіоналізму. «До цього не можна звикнути», — говорив колись молодий ще Кім-початківець, і його колега, хірург-золоті руки, мружив холодні уважні очі: «Можна. Треба».
— Я теж радий вас бачити, — сказав Кім. — Я теж… Вибачте.
І поспішив геть. Легкодухо втік.
«Пандеме…»
«Так, Кіме», — голос усередині голови.
«А, чорт… Хай тобі грець…»
«Поверни ліворуч у скляні двері, там бутик, кабінка для примірювання за жовтою Шторкою, візьми будь-який светр, сховайся в примірювальній, поговоримо…»
Важка тканина закрилася, відрізаючи кабінку від безлюдного відділу дорогого одягу. У високому дзеркалі Кім побачив своє незнайоме лице — бліде, з дуже тонкими білими губами; опустився на шкіряний табурет, поклав на коліна синій, мов небо, светр — на три розміри менший, ніж міг би на себе натягти.
…Чи міг він знати, що за дверима ліворуч — саме цей бутик? Теоретично — так… Знав, та забув…
«Ти нервуєшся. Ти починаєш у мене вірити. Твоє уявлення про світ пливе».
Пандемів голос звучав усередині голови. Кім знову подивився на себе в дзеркало; засміявся — тихо, щоб не бентежити продавщиць. Боже мій, і це чоловік, хірург…
«Це нормальні людські реакції, Кіме. Під шаром твого страху й невіри є радість, природне почуття при думці про те, що хтось повинен був умерти, однак не вмер, а живе».
«Пандеме…»
«Хочеш, допоможу тобі вибрати сестрам подарунки?»
— Ти?! — запитав Кім занадто голосно. Аж продавщиця неподалік примірювальної перестала шарудіти поліетиленом і підозріло затихла.
«Авжеж, я. Чого ти дивуєшся?»
Кімова сестра Олександра вийшла заміж у шістнадцять років і школу закінчувала екстерном; по п’ятницях (а іноді й по вівторках) заміжня Саша ходила в школу замість сестри Лери — у п’ятницю були здвоєні уроки літератури, яку Сашка обожнювала, а на вівторок завжди випадала здача фізкультурних нормативів. Кім знав, що «літераторка» прекрасно розрізняє близнючок, а от «фізкультурник» — ні.
Сашин чоловік був старший за неї на рік і після школи вступив у військове училище. Характер у нього був жахливий — у перші місяці після Сашиного заміжжя Кім не раз бився з майбутнім офіцером, розривав з ним стосунки назавжди — і знову, зціпивши зуби, мирився. Сашко (а імена в юного подружжя були однакові) ніби поставив собі за мету робити все навпаки і всупереч; його батько, процвітаючий адвокат, мостив синові м’яку дорогу на юридичний — той з насолодою не послухався й пішов у казарму. Кімові батьки переживали за дочок, Сашкові батьки приходили просити за сина пробачення, сама Олександра готова була захищати чоловіка зубами й пазурами (у Кіма назавжди залишився маленький шрам на мізинці — сестра в запалі полеміки вкусила). Так минув нервовий рік; на другому курсі училища Сашко дуже невдало зламав ногу, його комісували, і він тепер злегка кульгав.
Згодом його характер трохи виправився: залишаючись упертим, самовпевненим і жовчним, Сашин чоловік усе ж обтесався й подорослішав. їхні з Кімом стосунки, колись не дуже теплі, тепер стали якщо не родинні, то принаймні товариські.
— О-о! Sister-in-law! О-о! My dear brother! Привіт, красені! Ма-а-мо, вони вже з’явилися! Яриночко, я б сказала, що вигляд у тебе прекрасний, але боюся, що ти вважатимеш це за вульгарний комплімент, тому промовчу, незважаючи на те що ти страшенно красива… Жерти в нас особливо нічого, ви ж не їсти сюди прийшли, а поздоровляти іменинниць і веселитися… Ярино, є безалкогольне шампанське. Сашко, прибери зі стола оселедець, увесь дім засмердів, наче затонулий сейнер… Ні, Кім подарунки поки що сховай, подарунки — за столом… Шурко, не крутись під ногами. Тату, забери Шурка, ну я прошу, дай йому якусь залізяку розкрутити… Наприклад, старий приймач…
На другому курсі журфаку Олександра народила сина — без відриву від навчання. Немовля назвали, не довго думаючи, Олександром; побувавши в рюкзачку-ношах на багатьох заліках і навіть на лекціях, Шурко вдався якийсь ненормально розумний — уже в п’ять років його віддали в школу для особливо обдарованих дітей, і він там блискуче розв’язував рівняння. Правда, з вигляду в Сашиному синові ніяк не можна було запідозрити «пуголовка» — здоровенний і червонощокий, вдачею він був у матір, а отже, галасливий, не дуже охайний і напрочуд шкодливий.