Навпроти, за дорогою, гойднулися гілки. Його брат тривожився, чого Мбасу стріляє.
— Дурний, вони почули, — сказав голос. — Вони тепер не поїдуть, дурню.
Мбасу довго озирався, та все одно нікого не бачив. Можливо, з ним розмовляв дух. Дуже неправильно було з боку духа з’явитися до Мбасу саме тоді, як він лежав у засідці.
— Мбасу, — сказав дух. Мбасу зрозумів, що голос лунає не зовні, а з голови. І що, напевно, каравану сьогодні не буде, не буде золотого піску, не буде їжі й набоїв, а отже, командир буде дуже невдоволений Мбасу та його братом.
У цю мить навпроти, через дорогу, почалася стрілянина…
Андріївна повернулася з пошти, біля дверей стягла з набряклих ніг гумові чоботи, клацнула вимикачем і зрозуміла, що світла знов немає; недогарок свічки лежав напоготові. Андріївна черкнула сірником, освітивши шафу й умивальник, ящики з помідорною розсадою, деталі самогонного апарата в кутку та акуратний стосик трісочок перед охололою грубою.
Чоловік Андріївни, Гнатович, помер півтора року тому. Син Борис і невістка Оля жили в райцентрі й кликали до себе, але Андріївна до них не хотіла.
Андріївна відкрутила вентиль газового балона. Встромила у вогонь свічки білий кінчик уже використаного сірника і, коли той зайнявся, піднесла до пальника.
Слабенько, звично запахло газом. Андріївна розігріла на сковорідці вранішню пшоняну кашу, залила таким же вранішнім молоком. Лунко цокав годинник на стіні; загавкав у дворі Пірат — видно, хтось пройшов коло тину. На різні голоси відгукнулися сусідські собаки.
Андріївна сиділа, зачерпуючи ложку за ложкою, шкрябаючи об емальоване дно миски, жувала й думала про руберойд на дах і про плівку для парника. І що треба попросити сусіда Васю підварити раму на велосипеді. І що сьогодні вона знову пропустить серіал. І що на ніч треба буде добре протопити, бо обіцяли мороз…
У цю мить у голові її наче зашурхотіло, неголосно, по-мишачому. Андріївна поклала ложку і втомлено підперла щоку рукою.
Тріскотіння у вухах то дужчало, то стихало. Андріївна згадала, що вже три дні не п’є таблеток, які їй виписав лікар. Зі свічкою відкрила тумбочку, взяла аптечну пляшечку, викотила на темну й тверду долоню біле коліщатко, розділене на дві рівні частини тонкою лінією-рівчачком. Помилувалася; проковтнула, запивши водою. Поморщилася.
— Андріївно, — докірливо сказала темрява, та в цей момент спалахнула лампочка під стелею, а через секунду замуркотів телевізор.
Андріївна зраділа. Задмухала свічку, сіла в продавлене крісло, поклавши ноги на дерев’яний ослінчик. Молодий хлопець у піджаку розповідав прогноз погоди — відразу після нього буде реклама, а потім, Андріївна знала, буде серіал…
— Андріївно, — сказав голос усередині голови, і, погоджуючись з ним, вона повторила вголос:
— Андріївно-Андріївно, стара ти вішалко, сьогодні знов не зайшла до Ольги Михайлівни…
Хлопець у телевізорі саме сказав: «Удень три-п’ять градусів морозу». Сказав — і замовк, дивлячись на Андріївну вибалушеними од жаху очима.
— А потепління ж обіцяли, гади, — сказала Андріївна сама собі. — Ну, де ваше потепління?
Хлопець ковтнув слину. І заговорив швидко й голосно, ніби прагнучи заглушити власні думки:
— Другого-третього березня очікується незначне потепління до нуля градусів удень і до мінус двох-п’яти вночі. Потім знову похолодання до…
І затнувся. Смикнув головою, ніби витрушуючи воду з вух.
— …До мінус двох-трьох градусів морозу вдень і п’яти-семи вночі…
Андріївна не могла збагнути, що шумить у її голові — власне той «тиск», проти якого допомагають білі з рівчачком таблетки, чи це вітер гойдає на даху телевізійну антену…
На щастя, прогноз погоди вже закінчився. Починалася реклама.
ТОЧКА ВІДЛІКУ
Розділ перший
Ось уже кілька днів Кім був п’яний, не торкаючись до спиртного; розгубленість була така ж незвична для нього, як для форелі — спрага. Потрясіння навпіл з ейфорією призвели нарешті до лиха: підмерзла траса не забажала носити на собі неуважного й безтурботного їздця. О четвертій ранку навколо було темно й порожньо, обабіч траси чорнів ліс, машина, опинившись на узбіччі в позі перекинутого жука, марно крутила колісьми, а Кім Андрійович висів на паску безпеки, намагаючись відчинити дверцята й вилізти з пастки.
Дверцята заклинило. Мимо промчали фари й зникли за близьким обрієм: водій або не помітив катастрофи, або вирішив не забивати собі голову дрібницями.