Коли вона знову моя, лежимо міцно притиснувшися одне до одного, й вона мені все легко й просто пояснює. Свій мобільний вона загубила, а мій номер був у неї збережений лише там. Нік їхав на свою виставку в Стокгольмі й абсолютно неочікувано як сюрприз купив квитка на літак і їй. Про все це повідомити мене вона не мала часу, бо треба було б до мене приїхати та ще й застати вдома. Я радісно це слухаю, мені так добре! «Я повернуся до тебе завтра, маю для тебе подарунок. Це сюрприз. Якого вина принести — червоного чи білого? Якого? Напиши… Hardy Crest Chardonnay? В TESCO воно ж має бути? Ну от і чудово. О котрій Летісія зазвичай іде до університету? Слухай, вона ж знає, що я маю бойфренда?» — «Так, я їй сказав, бо вона буває в Aquarium. Я боявся, щоб вона, нічого не підозрюючи, чогось тобі не бовкнула в присутності зацікавлених осіб». — «Ти правильно зробив, але що вона про мене думає?» — «Та хай тебе це менше за все обходить. Летісія — ліберальна жінка. І взагалі, думаю, вона тобі по-доброму заздрить». — «Ну, то я рада. Треба буде колись влаштувати дівчачий вихід у місто. Взяти Тасі, її. Знаєш коли? За кілька місяців приїздить із Бразилії моя найкраща подруга Адріана!»
О 10 ранку чую стукіт у двері. «Сюрприз!» — кричить Тасі й грайливо стягає з плеча бретельку майки, на мить демонструючи пишне персо. За нею впадає задоволена Фабі. Ми всі втрьох радісно стрибаємо вітальнею. Чіпляємося одні до одних, обіймаємося, ляскаємо по сідницях. «Я роблю вам сьогодні подарунки! — заявляє Фабіана. — В Тасі сьогодні день народження. Дарую тобі в цей день оце. — Вона простягає загорнутий у гарний папір пакунок. — А в Освальда уродини були кілька днів тому. Я його не привітала й обіцяю спокутувати провину негайно. Освальдо, це — тобі». — Вираховую, що за яскравою обгорткою ховається книжка. «Відкоркуй шампана, він ще холодний». — Простягає пляшку. Розливаю французький продукт. Так, Lanson — непогано. «Дєушка, я дивлюся, ви гуляєте не на жарт!» — «Ще б пак! Нікові, впевнена, лише приємно пригостити моїх друзів». — «Многая літа, або ж parabens е saude! Мусимо тепер усі поцілуватися. Освальдо, Тасі, давайте, ви — перші». Легко цмокаю Тасіану в губи. «Ні, так не годиться. Цілуй отак», — і Фабі лиже мені рота. «0, так краще! Тепер розгортайте подарунки, перш ніж я зроблю ще один». У мене в пакунку — книжка Шика Буарке «Будапешт» (0! Дякую, кошеня, gatinha). Тасі має сексуальну чорну єдвабну нижню білизну. «Як тобі, подобається? А тобі Освальдо? Як, дуже подобається? Ну, то тепер — до останнього сьогодні подарунка: я дарую вам одне одного. Від подарунків відмовлятися — поганий смак. Будете відмовлятися, образите мене дуже сильно. Тож навіть не думайте. Тепер, Освальдо, постав музику — Тасі треба перевдягтися, а ти їй мусиш допомогти. Постав щось відповідне». Ставлю електронне танґо Gotan Project. «Чудово! Тепер одна умова. Я хочу керувати!» Потім Тасі зі сміхом робила стриптиз, потім я її одягав в обновку, потім знову роздягав. Тоді… Тоді… Фабі дивилася, голосно сміялася, плакала, коли ми втратили силу. Плакала так гірко, що ми її заспокоювали з Тасі, з обох боків обіймаючи. Потім ми її роздягли й остаточно разом заспокоїли. Нарешті її обличчя посвітлішало, а я зібрав з личка губами залишки сліз.
А далі ми ще мали три пляшки шардоне й цілий день, аби діставати кайф, експериментувати й досліджувати досі не звідане жодним з нас.
Наступні дні були щасливі для Панікоффскі й панни де Роберто. Вони часто зустрічалися. Ці зустрічі майже цілком обмежувалися «тропічним світом». Це словосполучення «тропічний світ» міцно осіло вже в їхньому спільному лексиконі, стало означати якесь окреме життя — лише для них двох. Разом із тим Панікоффскі і далі з'являвся суботами в Aquarium. Він почав діставати якусь дивну насолоду також від цього вечора, що створив для нього ще якийсь новий мікросвіт: це була система сиґналів, жестів, натяків, дотиків, акторської гри, фальшивих розмов. Він зазнайомився з Ніком Менотті, иноді навіть пропонував йому пиво й з люб'язною усмішкою обговорював авангард, розповідав різні небулиці про Малевича й Соню Делоне як українських митців. Теревенили про подорожі, про виставку Ніка в Стокгольмі: «Зіпсували мені там річ одну перед самим відкриттям, — каже Нік. — Хтось запхав пальця до мого твору «Борошно в пісочниці». Уяви, я наповнив пісочницю 10 на 10 метрів до самого краю дрібнесеньким борошном, а поверхню певним способом зробив ідеально гладенькою. Плюс повісив над цим усім ліхтар з різким до болю жовтогарячим світлом, що спалахує і гасне щоп’ять секунд. Зала ще була закрита. Оглядаю буквально за хвилину до відкриття все в останній раз і бачу тут цей глибокий відбиток пальця в куточку. Ну що ж їм так кортить усе помацати! І це ж хтось зі своїх. А просто так це не поновити за секунди. Там щонайменше на 5 годин роботи, бо всю поверхню треба знову рівняти». Панікоффскі не міг стримати внутрішнього задоволення: цю саму історію сьогодні-таки вранці йому в ліжку розповідала Фабі. «Ну що, Освальдо, те борошно так пухкенько якось виглядало, було цікаво спробувати на смак, чи справжнє. Я й не втрималася! Це ж не страшно, ні?»