Раз Сонечко засиділася пізно на роботі. Я чомусь туди повернувся й застав її саму. Вона сказала, що їхати до Кембриджа їй уже запізно, бо рано-вранці треба бігти по якесь інтерв’ю, тому вона зібралася ночувати в офісі. Я запросив її вийти до бару. Там вона верзла всілякі небилиці про те, де вчилася і коли. Я ніяк не міг втямити, як вона могла так абсолютно без акценту говорити російською. Пояснювала вона це так плутано, що нічого не вдавалося співставити. Коли запитував щось конкретне, вона раптом взагалі вдавала, що не розуміє російської. На ті ж самі запитання англійською відповідала якимись явними нісенітницями. В душі я просто шизів з її поведінки. По парі пива ця брехня стала серйозно хвилювати фізично. В голові мені щось перемкнуло, я раптом беру й кажу: ти так чудово знаєш російську — хочу щось перевірити. Ти знаєш, що таке російською «трахаться»? Вона густо почервоніла й серйозно так відповідає: «Дурень. Звичайно, знаю, що це ти таке кажеш?» Ну я відсміявся якось, а потім, коли допили вже, кажу: слухай, тут півгодини до моєї хати (а я вже тоді не жив з Нікі), чого ти будеш тут в офісі ночувати, в мене вдома є вільна спальня. Ну, вона й погодилася. Вдома завів її до вільної кімнати. Показав усе, кажу: добраніч, і, перш ніж вона встигла отямитися, цілую в губи. Вона, видно, не чекала. Отетеріла якось і розгублено так дивиться. Ну, я ще раз, а тоді питаю англійською: можна, ляжу з тобою? А вона: ні, не можна. Я: ну, тоді до завтра. А вона: прочини двері до своєї спальні, я подумаю, може, й прийду. Прочинив — не прийшла. Потім за сніданком щось таке пояснювати кинулася: якби ти попросив російською, я б погодилася, а англійською мене твоє нахабство роздратувало. Ну от іще! Дав їй про всяк випадок свій телефон, і вона поїхала на своє інтерв'ю, а я — до офісу. Потім кілька днів, — наче нічого не сталося. Аж раз увечері дзвонить вона до мене. Питає: можеш зараз приїхати до Кембриджа? А ти сама? Так, каже. А я ж, Фабі, авта не маю та якось і не хочу мати. Водити вмію лише танк, бо це було обов'язково для кожного чоловіка в підросійській Україні. Це комуністи так готували нас Европу захоплювати. Ну, я все одно кажу Сонечкові: так, уже, беру таксі — на вокзал Кінґс Крос і сідаю на останній потяг до Кембриджа вже опівночі. Ще телефоном зачув, що вона п’яненька. А як доїхав нарешті вже близько другої ночи, то вона була в повному ауті. Стоїть із напівповною пляшкою шампана, гигикає придуркувато. Наливає мені повного келиха й каже: «Пий усе одним духом». Ну, мені що? Залюбки вихиляю тільки так. Наливає другого: пий ще. П’ю. Приносить ще пляшку — знов шампан. Відкорковуй. Стріляю у стелю. Випиваємо по повному кожен. Ну, її вже зовсім розвезло. Я кажу: а хто з тобою живе? А вона після павзи: «Живу з братиком, але він поїхав у відрядження». Я думаю: гаразд, хай буде братик. Кажу: ну, добре, Сонечку, покажи-но мені тепер, де ти спиш. А вона: ага, як то? А я: давай-давай, не соромся — всі свої. Сміється. Ну, добре, ходімо, покажу. Заходимо, і я навпростець російською її улюбленою випалюю: тепер роздягайся, трахатися будемо. Вона: ну як ти так можеш? Скажи спершу, я тобі хоч подобаюся? Дуже-дуже подобаєшся, а тепер, Сонечку, скоріше роздягайся, маю таке бажання, щоб ти це зробила сама без моєї допомоги. А я подивлюся. Добре?
Коротше, отак у нас і почався досить дивний статевий зв'язок. Я її зневажав за брехню. Мене дратувала її обмеженість. Майже не говорив з нею, намагався уникати цього. Але вона була просто безвідмовною. Мені було достатньо в будь-який час підійти й сказати їй російською, чого я хочу. Вона завжди знаходила можливість щось набрехати бойфрендові і спала зі мною. Мені ж теж продовжувала розповідати, начебто в неї нікого нема, а вдома — лише братик. Мене це зовсім не обходило, смішило тільки. Почав навіть відверто з неї глузувати щодо цієї патологічної брехні. Раз кажу їй таке: слухай, Свєто, ти ж мене колись із бойфрендом познайомила? Я це чудово пам'ятаю. Вона й бровою не повела. Чесно так у вічі подивилася й каже: ні, це був просто друг. Я йому вдома кімнату здаю, але він гомосексуаліст!