Un, dos, tres, павза, cuatro, cinco, seis, salsa:
Задзвонила Келлі з сальси. Келлі — американка, далекий нащадок рабів з Африки. Вона служить у війську на американській базі, що в кількох милях від Лідса на йоркширських вересових пущах неподалік від пагорбів буремних вітрів, про які так вдало писала Емілі Бронте. На базі таки вона й мешкала. Ще рік тому наймала великий будинок у поблизькому селі. Але нині вона вже з усім цим розрахувалася. Хату повернено власникові, більшість речей і авто відправлено назад до Америки. За кілька днів туди повертається й сама Келлі з приємною метою — вийти на пенсію наступного року. «Старенькій» Келлі вже 39, а на пенсію американські вояки виходять у сорок із такими статками, що вже можна ні про що більше не дбати. Келлі — вогонь, чорна пантера з морем енерґії. Її радісний голосний сміх, здається, й досі дзвенить мені у вухах. Вона є абсолютним тираном на сальса-майданчику. Після двох зустрічей з нею там мою сорочку й штани можна сміливо викручувати. Вона ж принципово не пітніє, хоч ти що. Оце американський військовий вишкіл! На пенсії плани в Келлі такі: купити величезний будинок над океаном у Мексиці з иншого боку кордону від американського Сан-Дієґо, звідки вона родом. Є таке поняття, як друзі із сальси. Деяких ти «знаєш» роками, але насправді тобі про них нічого не відомо через те, що гучно грає музика й нічого не можна почути. Тож, зокрема, у випадку між мною й сальса-жінками історія така: знаю кожен рух, запах, якість шкіри на дотик багатьох партнерок, але часом роками не вдається ні вивчити їхнє ім'я, ані дізнатися про їхнє життя поза танцювальним колом. Навіть романи починаються просто з поцілунків, а вже потім назовні чи навіть уже в ліжку вдається обмінятися якоюсь вербальною інформацією. Але є в мене й вужче сальса-коло. З нього — Келлі. Це — коло екстравідданих сальсерос. Вони здатні подорожувати щодня, аби десь потанцювати. Сальса захоплює все їхнє життя. Ці люди влаштовують і приватні сальса-паті, й виїзди на сальсу до инших міст і навіть країн. З Келлі ми любили їздити танцювати в Манчестері в клубі «Іпанема». Моя американська аміґа дуже полюбляла залити за уявний комір (уявний, бо найчастіше через сприятливі для симпатій оточення анатомічні особливості свого тіла вона вбиралася в сукні з голою спиною й глибоким декольте). Їй подобалося робити це (тобто «заливати за комір», а не вбиратися) й за кермом, тож у дорогу на автостраду вона завжди брала пляшку незлого вина для передтанцювального розігріву. Келлі керувала і своїм кабріолетом, а я виконував ролю штурмана з розливу. Ще в часи, коли з нами виїздила кокакольниця Беґі, було все о’кей: за кермо сідала вона. Але без неї я зі своїми навичками керування совіцькими танками міг лише з надією стежити за тим, як Келлі себе й мене повертала додому на автопілоті (зрозуміло, що в переносному значенні), з усіх сил намагаючися не дати їй заснути.
Келлі дуже нагадувала Ґрейс Джоунс. Я про неї часами фантазував, але втілювати ці фантазії не збирався: це не було питанням життя й смерти, як це иноді собі вирішуєш і кидаєшся у вир пристрасти, незважаючи ні на що, а ускладнити взаємини відразу з кількома людьми та й життя взагалі це ще як могло.