Келлі запросила на своє прощальне сальса-паті на базі. Я вже там бував раніше, але процес відвідин бази виразно ускладнився по тому, як терористи активізували атаки на американські установи в різних точках світу. За процедурою імена гостей і їхню національність треба було подавати на розгляд перепускних чинників заздалегідь. У перші рази моя українська національність не викликала в американців жодних запитань. Але тепер Келлі було сказано однозначне «ні». Загалом відмову одержали всі, хто не мав американського або евросоюзівського пашпорта. Це була вже не перша сальса на базі, бо більшість військовиків тут були з Пуерто-Рико. А сальса ж — невід’ємна частка пуерториканської культури.
— Освальдо, однаково хочу, щоб ти був на цій вечірці. Знаєш що зробимо? Завезу тебе туди у баґажнику.
— Ага, уявляєш, що буде, коли мене там знайдуть на перепускному пункті або ж на території? Вже бачу заголовки в ранкових ґазетах: «Замаскований під сальсеро російський шпигун (російський, звичайно, для більшого колориту) намагався пробратися на базу обслуговування радара раннього попередження ракетних нападів»!
— Слухай, ніхто тебе не знайде. Ґарантую. На самій базі ніколи ще ніхто нікого не перевіряв. А на в'їзді зробимо все безпечно на сто відсотків. Коли на перепускному шмон (буває дуже рідко, що обшуковують на предмет наркотиків), то це видно здаля, бо зазвичай чергує один вартовий, а для перевірки відряджають декількох. Якщо забачу перевірку, то просто розвернуся й поїду назад. От і все. На паті ж ніхто не знатиме, чи є в тебе дозвіл. І взагалі, там це нікого не обходитиме. А на виїзді контролю ніколи ще не було.
Далі все сталося, як у романах про шпигунів. Лежав у баґажнику й бачив перед очима якісь неясні кадри про викрадення й вивезення когось із країни у посольських автах, якісь перегони, втечі, гальт, ваші документики. Тож лежав я, доктор наук і автор сценаріїв, — аж ось контрольний пункт. Келлі загальмувала, аж чую вітається з кимось, а потім кілька хвилин розмовляє. Ага, це — Стюарт, безнадійно в Келлі закоханий. Знайшов час і місце з'ясувати взаємини. Ти що, навмисно її тут підстерігав? Нарешті відбрехалася якось від нього.
Чую її сміх: «Ми вже всередині. Зараз, знаю одне місце, де будемо вивантажуватися. Отут буде безпечно». За мить я вже на волі. Сідаю поруч із нею. «Ну, що, аміґо, — каже вона, — зараз витягну гроші з банкомату й під'їдемо до крамниці затаритися». Американська військова база була державою в державі. Це було справжнє американське селище, де грошовою одиницею був не фунт стерлінгів, а долар, який можна було витягти з банкомату, заплатити ним у крамниці й барі, хоча водночас демократичний бармен приймав і англійську готівку. В крамниці Келлі взяла дві упаковки мексиканського пива Modelo Negra. Все задоволення коштувало вісім доларів за дванадцять пляшок. У лондонських нічних клубах платиться стільки ж у британському еквіваленті, але за одну пляшку! Я не вірив власним очам. Це в кого комунізм — питаю я вас? Мені це подобається. Що за ціни? Я буду жалітися в Кремль! Ленін і тут усіх намахав. Куди подів різницю? На обіди в паризькому ресторані Рrосор та на вечері з Мишком Кацапинським на Капрі пустив? На Інеску Арманд розтринькав? На лікування від сифілісу? На таємний зв'язок з Льопою Пєшковим розбазарив?
Як виявилося, алкоголь на американській базі не оподатковувався. Келлі сказала: «Бачиш, а дехто каже, що я — дешева. Тепер ти розумієш, чому. Має сенс, чи не так? В Америці від цього складно буде відзвичаюватися! Але на такий випадок матиму віллу в Мексиці з тамтешніми смішними цінами. Просимо відвідувати нас частіше!» Я взяв за безцінь пару пляшок чилійського карменеру, й ми поперлися розминатися до паті в її помешканні. Ну й уже у відповідному стані причвалали до танц-голу. Звичайно ж, Фабі й Нік уже теж там були (звісно, бразилійкам з італійським пашпортом до баґажника лізти не тра). З усіх сил її не помічаю й радісно-натхненно танцюю з Келлі.
Вона підходить до нас просто під час танцю — третього поспіль, усміхається й просить Келлі, аби дозволила перехопити партнера, тобто мене…
Un, dos, tres, павза, cuatro, cinco, seis, salsa!
— Освальдо, прошу тебе, ніколи більше не поводься зі мною так, як у Каннах!
Освальдо усміхнувся гордовито: «Gatinha, ти вже спершу якось визначся з пріоритетами!» Вона притискається до нього, очі сяють, пальці до болю стискають руки: «Не смій так казати. Мовчи й відчувай мене. Мені тебе так бракувало!»
Цей танець став переламним у долі її бойфренда. Коли Фабі знову лишилася з Ніком наодинці, він сказав: «Ти завжди виглядаєш такою щасливою, коли танцюєш із ним!» — «Припини, Ніку, ти ж знаєш, що він супер-танцюрист». — «Так, але коли танцюєш з иншими, цього нема. Я навіть в інтимні моменти ніколи не бачив на твоєму обличчі такого блаженного виразу». — «Ніку, ну ти ж не танцюєш!» — «Але, Фабі, хочу тебе спитати: от якби не я, то отут у цій залі хто тобі ще подобається як чоловік?» — «А чого це тобі такі питання лізуть до голови?» Вона поцілувала його в губи, що Панікоффскі помітив із роздратуванням. «Ні, скажи, чи є такі?» — «Не знаю, Ніку. Гарні чоловіки? Наприклад, Йован дуже вродливий. Ну, подобається, звичайно, й Панікоффскі. Але лише теоретично, я ж із тобою!» Нік зовсім змарнів. За якісь десять хвилин вони розпрощалися й поїхали додому. «Я зв’яжуся дуже скоро, — поцілувала у вухо Освальда Фабі. — Вмираю без нашого тропічного тепла».
З бази Панікоффскі виїжджає з Йованом. Той діджеїв, тоді вони разом завантажили апаратуру в його фурґон, який простояв протягом усього паті під танц-голом. «А в тебе авто перевіряли на контрольному пункті, цікавилися, що везеш?» — «Та де там, завозь хоч динаміт!» — «От і я про те, а потім дивуються, коли щось відбувається з американськими установами. Дивний народ… А начебто постійно про заходи безпеки говорять, тощо. Он навіть угорку Марушку ледве пустили на сальсу, мабуть, як завжди, з якоюсь Уйгурією переплутали…»
Тоді вони поїхали до Fusion з єдиною метою — ще випити пива. «Знаєш, мой славонскі брат, останні дослідження показали, що пиво омолоджує або щонайменше допомагає залишатися молодим. Тож я тепер розумію, чому ти виглядаєш значно молодшим за свій вік, і тепер не відставатиму від тебе за кількістю випитого!» — заявив Йован на третій пінті, чомусь перейшовши на сербську — мову своїх пращурів, на землі яких досі не бував. «Пий на здоров’я, друже, але секрет не в цьому. Ти спитай себе краще, якого біса усі ті мужики з обвислими кендюхами, які стоять отам попід шинквасом, виглядають як старі дупи? Присягаюся, їм не більше тридцяти», — відповів Панікоффскі, взагалі не помітивши, ні якою мовою говорив, ані як опинився вранці в ліжку у своїй хаті…