Фабі розсміялася: «Якби ти тільки знав, Освальдо, як це типово по-нашому. Просто стереотипно!»
— Ну от. Я на той час уже років із чотири писав вірші і досить довго всерйоз не закохувався (якщо не рахувати Нікі, але з нею я на той час був знайомий лише пару днів у Празі. Тобто тоді це ще було більше в уяві, ніж у реалі). Тож я зірвався з ланцюга. Карменчо навчила мене засадничого кроку сальси, який я вхопив дуже швидко, бо досить добре танцював инші танці. Її потішила така моя вправність. Я ж нависав, очі блищали. Вона погодилася, аби провів її додому, а мешкала вона не в гуртожитку, а винаймала кімнату в будинку просто над Віслою недалеко від центру. Перед під'їздом, коли вже попрощалися й вона вже була розвернулася йти, я сказав: «Карменчо, зачекай, не йди». «Що?» — вона спитала це схвильовано й дещо злякано. Не знаю, може, в мене такий тон був, я не дуже себе контролював: «Я мушу це сказати тепер. Не знаю, що буде… Я кохаю тебе так, що не можу ні про що думати, нічого робити. Якщо ти тепер підеш, а я тут залишуся, то, здається, це буде кінець мого життя. Доведеться топитися у Віслі». Вона мовчки взяла мене за руку, завела до помешкання, згасила світло й сіла на стільця. Я вкляк і обхопив її ноги. Вона погладила мене по голові. Я підхопив її на руки й почав цілувати. Коли ми залишилися вже без одягу, вона дуже довго й затято, але мовчки опиралася пенетрації. Я ж так само мовчки наполягав і намагався долати опір. При цьому ми до нестями цілували одне одного скрізь, де лише могли. Нарешті десь після годинної боротьби, вона здалася. І тут саме в цей момент я це зробити не зміг, сили вичерпалися.
Тут Карменчо нарешті заговорила. Сказала, наче не знає, що робить. Адже має хлопця-норвежця, з яким, власне, й живе. Він нині поїхав на місяць до Осло, але ось-ось уже має повернутися. А тепер вона не має зеленого поняття, що з нами буде… Наступного дня я пив горілку в гостях у приятеля Збишека, але нічого не міг вдіяти в сенсі підтримання розмови, — всі думки були про Карменчо. Нарешті не втримався і попросив скористатися з його телефону. Була 11 вечора. Вона відповіла. «Чи можу тепер до тебе приїхати?» «Так», — вона це не промовила, а радше видихнула. Я зайшов до неї опівночі, й вона сказала: «Я не повинна була вчора так довго опиратися». Тоді роздягла мене, себе і все зробила так солодко, як я на той час ніколи раніше не досвідчував. Ми провели в ліжку кілька днів, практично нікуди не виходячи. Зранку вона вставала, варила мені каву, смажила еспанський омлет — тортілью, а тоді ми знову любилися, спали й знову любилися. Ми казали одне одному, що нам більше нічого не треба, ми не повинні нікуди виходити й обов'язково фізично кохатися щодня. Пропустити день було б злочином. А далі трапилося те, про що розповідають в анекдотах. Ти, Фабі, не повіриш…
Фабі була невесела.
— Що таке, gatinha?
— Ти її дуже кохав?
— Так.
— Більше, ніж мене?
— Це було зовсім инакше почуття, Фабі. Воно було абсолютно ірраціональним. Я не знаю, чому так сталося. Може, тому, що це була якась незвідана мною доти екзотика, якісь мрії про далекий незвіданий світ, які мав у дитинстві? А може, було бажання гарячих латинських нелюдських пристрастей, випробування власних емоційних лімітів. Не знаю, що ще. Я опинився надовго сам у иншій країні, де все було нове й цікаве, і мене прорвало. А так, якби треба було назвати якісь конкретні людські якості, за які її кохав, я б мав із цим складнощі. Вона згодом мене почала просто катувати, ссати кров. Стала для мене справжнім емоційним інквізитором.
— У тебе було так багато жінок… А якісь инші бразилійські жінки були?
— Ні, gatinha.
— А лятіно ще були?
— Так, я коротко зустрічався з одною мексиканкою, яка виходила заміж за пару місяців по тому й хотіла прощальних «ґастролів». Це тривало лише кілька днів і почалося, коли вона повела мене до крамнички жіночої білизни, аби я дав їй пораду, які трусики повинні сподобатися її нареченому. Потім вона практично сама мене зґвалтувала, коли, купивши це все, запросила до себе відсвяткувати обновки. Це був лише епізод.
— Освальдо, ти маєш стільки досвіду… Мені здається, що епізод для тебе це — я.
— Не треба, котику. Не кажи так. Це неправда. Я просто хочу бути з тобою щирим. Ми ж домовилися бути на сто відсотків відвертими, все одне одному розповідати, не приховуючи. Нам не потрібні таємниці. Адже ти — найважливіша жінка мого життя. Я хочу вмерти поруч із тобою.