Власне, на цих пляжах бразилійці провадять більшу частку свого життя.
Король усіх пляжів — це Копакабана в Ріо, найвідоміший і найімпресивніший у світі. Цьогорічний карнавал — давно позаду, але festa — бурхливе бразилійське свято — тут не припиняється ніколи. Я вийшов сюди у звичайний робочий день, але побачив цілі натовпи «каріок». Звідусіль долинали запальні ритми самби — то аматорські оркестри розважали публіку, граючи мало не на кожному розі. Нарід, що оточив оркестри, невтомно танцював — малі й старі поруч: я бачив, як майстерно біля мене перебирали ногами 5-річна дівчинка і 80-річний старий. Самба потребує моря енерґії, — иноді доводиться робити близько чотирьох перемінних кроків на секунду, причому у той-таки час задіяно й мало не всі инші м'язи. Коли танцюють аси зі шкіл самби, то якимось незбагненним робом хвилююче перемінно рухаються певні делікатні частини тіла, і це може довести до нестями представників протилежної статі, зокрема тих, що не знайомі з бразилійською культурою. Практично всі бразилійці досить добре вміють танцювати й инші свої традиційні танці: форро, ламбаду, аше. Я уявив собі, що вкраїнці теж усі, як один, спонтанно дають гопака десь на київському Трухановому острові. А може саме тому бразилійці в масі й виглядають такими зґрабними й тендітними, що так багато й зовсім без причини танцюють? Не раз у Бразилії і я долучався до юрм, що танцювали самбу. У тому середовищі панує безтурботність, веселощі й радість життя, задоволення, що ти є на цій землі. Тебе тут відразу сприймають як одного зі своїх. А якщо ще й непогано танцюєш, то твої намагання цінують — підбадьорюють, незнайомі люди поплескують по плечі, жінки цілують…
Мені дуже подобається ця контактність латинського світу, де дотик є такий важливий у людському спілкуванні. Коли з тобою розмовляють знайомі бразилійки, то вони стоять близько до тебе і час від часу легенько торкаються твоєї руки чи плеча, коли треба підкреслити якусь думку. Створюється атмосфера якогось особливого тепла. Це є повна протилежність до абсолютно фізично неконтактної поведінки моїх колишніх краян-англійців, які часто просто панікують, коли їм випадком доведеться спілкуватися з представниками латинського світу. Під час розмови вони будуть доволі кумедно маневрувати, аби уникнути дотику, а якщо ще, крий Боже, спілкування йде між бразилійською кралею і англійцем, який ні про що не здогадується, то останній може почати робити далекосяжні висновки, ясно, що безпідставно.
Бразилійці не надають того значення, що ми, навіть поцілункам. Маю на увазі не ті, що вони ними обмінюються при кожній зустрічі як привітання, а саме ті, що їх ми сприймаємо як еротичні. Якщо сказати просто, то ці поцілунки для бразилійця часто нічого не означають і нікуди не ведуть. Тобто людина тобі не є огидною, — це вже непоганий привід, аби цілуватися з нею в губи. Але то ще не є знак, що потім ти з нею хочеш бачитися, зустрічатися, спати. Часто такі цілунки відбуваються за присутности твого дійсного коханця без жодних наслідків. У Англії я певний час серйозно зустрічався із бразилійкою, і вона просто вимагала, щоб я цілувався і з її бразилійськими подругами! У Бразилії на маленькому курортному острівці Морру джі Сан-Паулу я постійно ставав свідком дивних сцен, коли хтось удень цілував на пляжі одну жінку, яка потім увечері на диско цілувалася вже зовсім з иншим, а сам він у цей-таки час проходив повз це диско під руку також з иншою. Або взяти двох хлопців, що з ними там познайомився. Весь вечір вони зваблювали двох убивчих краль, цілувалися. Відтак дівчата втомилися, і хлопці пішли провести їх до готелю. За півгодини вони повернулися, взявшися за руки вже з двома иншими!