Справді, про бразилійок можна писати романи, що я, можливо, і роблю. Але статтю на цьому закінчу й закінчу, скрутивши добру дулю. Так, і прошу не лякатися, бо ту саму дулю, що портуґальською називається figa, у Бразилії показують на щастя, на удачу. Удачі та щастя усім читачам!
Моє сумне життя журналіста й танцюриста танґо знову почало налагоджуватися з виходом у тридцятиґрадусну вечірню спеку Форталези — надокеанського міста, що лежить лише на три ґрадуси під екватором. Щиросердий персонал летовища видав усім прибульцям по типовому місцевому брилю з написом «Сеара» — назва штату, до якого належить це понад двохмільйонне місто. Вкотре у своєму мандрівному житті стаю в чергу до прикордонника в «солодкому» передчутті нових пригод мого бойового пашпорта.
В очікуванні своєї черги до прикордонного контролю обговорюю з приятелем-поетом Семеном Либонем, що приїхав побачитися зі мною в Буенос-Айресі і подорожувати у Південній Америці, ґрупу німецькомовних чоловіків, які тримаються разом, але чомусь мають у руках пашпорти різних німецькомовних країн — від австрійського до люксембурдзького. «Ось у цього хлопця, наприклад, німецький пашпорт», — фахово каже Либонь. Власник документа обертається до нас:
— Рєбята, а ви какімі судьбамі здєсь?
— Та от на карнавал приїхали.
— А здєсь что, карнавал? А когда?
— За кілька днів.
Після паузи надійно еврозапашпортизований колишній співвітчизник питає:
— А что ви будете дєлать на етом карнавале?
— Як що? Звичайно, карнавалити!
Хотів би й я колись отак потрапити на карнавал у солодкому невіданні. Ото б, мабуть, здивувався: чого це тут вулицями публіка вештається дивакувато вдягнена в якесь пір'ячко, якісь маски, безустану барабанить, п’є і танцює?..
Та до справжнього карнавалу від Форталези ще треба півдоби діставатися автобусом. А наразі є час для акліматизації, ритуальних обіймів з пальмами та пляжу. Можна піти на футбол.
Форталеза португальською означає «фортеця». Як не дивно, побудували її не портуґальці, що вперше прибули сюди 1603 року, але були розбиті тубільними індіянцями, які ще й примудрилися убити та з'їсти першого портуґальського єпископа. Тридцять років по тому вже голландці перехопили цю місцевість і поставили тут форт. Аж до вісімнадцятого сторіччя портуґальцям не вдавалося закріпитися на цих землях у боротьбі з індіянцями. Лише 1816 року вони збудували фортецю Вознесіння Богородиці на місці голландського форту. Сьогодні місто має найдовшу лінію пляжу в усій Бразилії. Це — Praia do Futuro (тобто «пляж майбутнього»), що йому не видно кінця, і що його місцеві вважають кращим навіть за славнозвісну Копакабану. Останнім часом на узбережжі збудовано сотні вражаючих люксусових готелів-хмарочосів із вигадливим дизайном, рівню яким і в першому світі нечасто побачиш (бразилійці мають дуже високу репутацію в сучасній архітектурі ще відтоді, як у середині минулого століття Оскар Німейєр вразив світ революційним дизайном нової столиці країни — Бразиліа, яка була зведена в самісінькому географічному центрі країни на порожньому місці всього за чотири роки). Проте відійдіть від цієї набережної 200 метрів у будь-який бік, — почнеться бідність, типова для третього світу. Ось і доводиться мешканцям хмарочосів із багатометровими бальконами й басейнами ховатися від гніву народного за величезними брамами з охоронцями на вході.
Форталеза зіграла вагому роль у боротьбі бразилійців за незалежність. Саме тут портуґальці вирішили дати збройну відсіч незалежницькому рухові, вчинивши 1824 року різанину патріотів, за що місцеве населення жорстоко помстилося кілька місяців по тому, перебивши колонізаторів до ноги. Нині місто має все, що треба, коли йдеться про приємні речі в житті. Це одне з найбільш безпечних міст Бразилії з розслабленою атмосферою, чудовим нічним життям, кухнею, своєю власного музикою і танцем — форро (що, втім, є популярними в усій країні: танець партнери танцюють, дуже міцно стискаючи одне одного в обіймах, під доволі швидкий ритм акордеону). Настільки популярним є форро, що місцевий телеканал дає чи не більшість програм, з ним пов'язаних. Уже о дев'ятій ранку ми були ошелешені, коли камера давала провокативно крупним «наїздом» оголені сідниці танцювальниць форро, незважаючи на те що в такий час телевізор дивляться діти. Видно, в тих краях поняття «дитячого часу» на телебаченні не існує.