Масові ж гуляння збалансовували прикрі враження: це було справжнє свято, і хоча мої спроби танцювати фрево більше нагадували суміш сальси з пам'ятною зі шкільних уроків ритміки «Подоляночкою», про це ніхто навколо не дбав: після пари чудових коктейлів бачіда (суміш місцевого алкоголю — кашаси з амазонськими фруктами, як-от ґуайяба, кажу, асайї або ґуарана), кайпіріньйа (те саме, тільки з добре розчавленим лаймом і цукром) або капета (досить сказати, що це бразильською портуґальською означає «дияволя») всі люди ставали братами. Це все готувалося численними умільцями в барах і просто кіосках, розставлених на кожному кроці. Звідусіль линула музика, причому однією з найпопулярніших тут виявилася пісня молдавсько-румунського тріо О-Zone «Dragostea Din Теі», яка раніше була гітом у Европі. У Бразилії її чули як в оригінальній версії, так і у виконанні якоїсь місцевої Групи портуґальською. Після кількох таких безсонних ночей нез’ясованим лишилося тільки одне питання: що робив біля найбільшої сцени, зведеної під старим океанським портом, іржавий корабель під назвою «Львів» (LVOV) без прапора? Він простояв там з першого по останній день карнавалу.
Побачити це чудове містечко-перлину, наче цілком вихоплене з 16 століття, — це вже мрія. Годі вже казати про те, щоб бути тут під час карнавалу! ЮНЕСКО 1982 року назвала Олінду містом світової культурної спадщини. А карнавал тут починається ще за два місяці до офіційного старту, коли проводять репетиції карнавальні блоки. Ці репетиції збирають тисячі глядачів. У дні ж офіційного карнавалу тут щось відбувається безперестану.
Олінду було засновано 1535 року. Місто швидко стало осідком для багатих цукрових плантаторів. Величні церкви лежать на найвищих схилах, з яких постає вражаючий вид на смарагдовий океан. Нижче розташувалися невеличкі різнобарвні житлові будиночки. Це — чудовий зразок неформальної забудови, типової для португальських колонізаторів. Сама назва міста означає «яка краса!» Саме це начебто вигукнув його засновник Дуарте Куельйо, коли побачив краєвид зі схилів.
Олінда — мрія для естетів. Недаремно її вподобала місцева культурна еліта. Наче й не належачи адміністративно до монстра Ресіфе, Олінда лежить лише за 20 хвилин їзди автобусом від пляжної дільниці свого сусіда, де ми з Либонем і зупинилися. Тож найчастіше порядок денний у нас починався пляжем, який переходив в обід з усілякими крабами, рибою, омарами, устрицями. Великою популярністю тут користується, між иншим, те, що бразилійці називають rodizio de sushi. Платиш заздалегідь визначену суму (приблизно 5 евро), а тоді в стилі фуршету їси першокласні суші (в Бразилії багато етнічних японців) у необмеженій кількості хоч весь день! Ніколи не знав, що рибою можна так обжертися! І от після таких обідів шлях кілька разів лежав на чудову Олінду. Раз ми одержали запрошення на приватне карнавальне приймання у відомого в Бразилії співака Алсеу Валенси, який водночас є власником однієї з найбільших у країні броварень «Антарктика». Його маєток в Олінді лежить на одному зі схилів з мальовничими краєвидами, а тераса нависає над вулицею, що нею пролягає карнавальний маршрут. Як гарно було кілька годин просто стояти на тій терасі, попиваючи холодне пиво та спостерігаючи за святковими сценами внизу!..