— Але скажіть мені ради всіх святих, — мовила Скюдері, — невже ви, незважаючи на все, що я вам так докладно розповіла, можете знайти якусь причину, що спонукала б Олів'є на цей диявольський вчинок?
— Гм, Кардільяк був не злидар, у нього водилися чудові камені, — відповів Ларені.
— А хіба вони не дісталися б дочці? — повела далі Скюдері. — Ви забуваєте, що Олів'є мав стати Кардільяковим зятем.
— Може, йому треба було з кимось ділитися або навіть убивати з чийогось наказу, — мовив Ларені.
— Ділитися або вбивати з чийогось наказу? — перепитала Скюдері, до краю вражена.
— Знайте ж, пані, — сказав голова палати, — що Олів'є давно вже стяли б голову на Гревській площі, якби його злочин не був пов'язаний з глибокою таємницею, що досі тримала в страху весь Париж. Олів'є, мабуть, належить до тієї мерзенної зграї, що, беручи на глум усі зусилля нашого суду знайти злочинців, усю його пильність, досі впевнено й безкарно орудувала тут. Через нього ми про все довідаємось… повинні Довідатися. Кардільякова рана така самісінька, як була у всіх забитих і пограбованих чи то на вулиці, чи вдома. А головне те, що, відколи Олів'є Брюсона арештовано, вбивства й грабунки припинилися. Тепер вулицями можна безпечно ходити і вночі, і вдень. Уже саме це доводить, що Олів'є, мабуть, очолював ту зграю вбивць. Він іще не признається, але є спосіб змусити його признатися, хоче він того чи ні.
— А Мадлон, — вигукнула Скюдері, — вірна, невинна голубка?
— Ет, хто може поручитися, що вона не їхня спільниця? — відповів Ларені, єхидно посміхаючись.- їй байдуже про батька, вона плаче тільки за тим убивцею.
— Що ви кажете! — вигукнула Скюдері. — Цього не може бути! Щоб така дівчина та вбила свого батька!
— О, згадайте лишень Бренвільє! — мовив Ларені. — Ви вже мені вибачте, але я, мабуть, скоро буду змушений забрати її з-під вашої опіки й відпровадити в Консьєржері.
Стару даму вжахнула його підозра. Їй здалося, що для цього страшного чоловіка не існує ні відданості, ні чеснот, що він навіть у найглибших, найпотаємніших закамарках людської душі шукає кривавого злочину і вбивства. Вона підвелася, пригнічена, важко дихаючи.
— Будьте людяні, — тільки й спромоглася сказати вона.
Уже на сходах, до яких голова палати з церемонною ввічливістю провів її, старій дамі цілком несподівано спало на думку звернутися до нього з одним проханням.
— А може, ви дозволите мені побачитися з Олів'є Брюсоном? — швидко обернувшись, спитала вона Ларені.
Той нерішуче подивився на Скюдері, потім на обличчі в нього з'явилася властива йому огидна посмішка.
— Ви, шановна панно, напевне, хочете самі переконатися, винен чи не винен Олів'є, і своєму почуттю, голосові свого серця довіряєте більше, ніж тому, що сталося у вас на очах. Якщо вам не страшно зустрітися із запеклим злочинцем, якщо ви хочете побачити картину людської ницості у всіх її відтінках, то через дві години брама Консьєржері відчиниться для вас. До вас приведуть Олів'є, за якого ви так уболіваєте.