Отож, сунув по дорозі назустріч грибку маслючку самохідний комбайн у хмарі подільської куряви.
— Гей, Хомо, дай закурити-залюлячити! — попросив комбайнер, спинивши машину й скочивши на землю.
Закурили-залюлячили з комбайнером дядьком Нещеретом Павлом, котрий сам про себе казав, що має розуму багато, але грошей катма. А потім Хома й питає:
— Ведеш комбайн на технічний огляд?
— Ага, на технічний огляд, бо щось барахлить.
Старший куди пошлють зиркнув упівока на комбайн:
— Тобі, Павле, і без техогляду все скажу. Не відрегульовано зазор між барабаном і декою — раз. Стерлася зірочка варіатора в мотовилі — два. Гідроциліндри в мотовилі ні к чорту не годяться, треба міняти — три.
— Так речеш, наче ти мастак і в нашому ділі!
— А мастак. — І, поглянувши на яблунівського механізатора так, що наскрізь його побачив, спитав: — Учора пиво в буфетниці Насті пив? Пив. Ниньки голова тріщить? Тріщить. Печінка стогне? Стогне. Душа марудиться? Марудиться. А душа не сусід, її не випреш.
— Чи ти, Хомо, часом не записався у ясновидющі?
— А ясновидющим, Павле, не треба записуватись у ясновидющі. Тільки дивись, не загуби ключі з кишені, бо там є дірка.
Той рукою в кишеню шусть — і справді дірка, й справді ключі ось-ось випадуть. Вибалушився на грибка маслючка, і вже йому з рота хоч би однесеньке слово-горобець випурхнуло, як заціпило. Бо й справді Хома скидався на оту сову, що знає, де кури ночують.
Тюпачить грибок маслючок, а ззаду його вантажівка доганяє, до вантажівки причеплено цистерну, що органічні добрива в полях розкидає. Ще не встиг Хома руку піднести й проголосувати, як уже сидів у кабіні поряд із шофером.
— То, кажеш, аміачну воду розливав? — поцікавився.
— Та кажу, що аміачну воду,— відповів шофер.
— А перед цим торфо-фекальний компост, кажеш?
— Та кажу, що перед цим торфо-фекальний компост. Заїла якась холера!
— Вакуумна система в тебе ні к чорту.
— А ви заглядали в ту систему?
— І гідросистема кашляє.
— Та ну?!
— Скажи, а в тебе в потилиці стріляє? — допитувався грибок маслючок.
— А ви звідки знаєте, що стріляє, хай би воно лихом скрутилось?!
— Зупинись, мені тут сходити... Звідки знаю? Бо наскрізь бачу твою машинерію — і гальма там, і редуктор, і карданну передачу.
— А як здогадались, що в голові стріляє?
— Не тільки в голові стріляє, а й поперек ломить, ха-ха-ха. Бо не тільки машинерію бачу наскрізь, а твоє нутро всеньке. Хіба забув, що на безлюдді й Хома чоловік, а Гапка ще й люди? Спасибі, що підвіз.
Грибок маслючок скочив із кабіни, а машина й далі стояла, бо здивований шофер дивився й дивився Хомі в спину, а від розбризкувача рідких органічних добрив тхнуло отрутохімікатами, гербіцидами, бардою. Й думалось шоферові: "Е-е, наш Хома після Америки не так діло в руки бере, як ото свекор пелюшки пере!"
Скажіть, а чи гоже було Хомі опиратися своїм мудрощам так, як ото опирається кіт на льоду? Авжеж, не гоже, отож старший куди пошлють не опирався, хоч, може, й не пишався, як подеколи пишається вдова тими поминками, що справила по чоловікові-покійникові. Бо, як то мовиться, не в тім річ, що в хаті піч, а в тім річ, що як не києм, то палицею.
— Здрастуйте, Діодоре Дормидонтовичу! — привітався з директором школи товаришем Кастальським, що до школи квапився з портфельчиком, а з портфельчика виглядала смажена гусяча ніжка, загорнута в газету.— Якийсь біс жениться, а нам коровай плескать, еге?
Діодор Дормидонтович просунув мимо по вулиці, мов хмара в небі, а грибок маслючок умить здогадався: "Заклопотаний, бо не встиг усе розкласти в голові на полички. Ти ж поглянь, який мастак, як вправно переставляє з полички на поличку оті думки, що вчора ввечері переплутались. А які ж це думки директор сьогодні складає на найвищій поличці, щоб напохваті було? І все чужі думки, не свої, а хоче видати за свої. І Квінтіліан: брехун повинен мати гарну пам'ять. І Таціт: підлизи найгірші з ворогів. І Демокріт: треба говорити правду й уникати багатослів'я... І ще, дивися, складає на верхній поличці розумні думки Монтеск'є, Плутарха, Вольтера, Канта...