«Насмілююся пообіцяти цим гідним матерям міцну і незмінну приязнь їхніх чоловіків, щиру синівську ніжність дітей, повагу і захоплення суспільства, щасливі пологи без ускладнень і лихих наслідків, гарне здоров'я (…) Якщо матері милостиво погодяться вигодовувати дітей своїм молоком, звичаї зміняться самі, у всіх серцях прокинуться природні почуття, населення держави буде зростати»[8].
Після того як класична доба засудила пристрасть, — «Кохання завдає більше лиха, ніж кораблетроща», як сказав Фенелон («Телемах»), — у XVIII столітті відбувається революція у найпотаємніших глибинах людської істоти. Новий феномен: батьків та дітей дедалі тісніше пов'язує приязнь. Родина стає лабораторією почуття, а воно незабаром стане основою суспільної угоди[9]. Очистити його від шлаків, які нагромадилися впродовж попередніх епох, означає обернути його чеснотою, яка покликана піднести рід людський від варварства до цивілізації.
Це прагнення докорінно переробити людину й суспільство в другій половині XIX століття вдасться до сексуальності як засобу додаткової терапії для одних, замісної — для інших. Ми й далі вирішуємо це завдання: ось уже понад двісті років західна культура хоче спорудити «майстерню з лагодження людини» (Франсис Понж) й повернути коханню його достеменне обличчя, покласти його в основу суспільства братів і закоханих. У цій книжці ми змалюємо епізоди цієї божевільної спроби.
Буржуазна обмеженість і надмірна соромливість романтиків, які ідеалізують жінку і позбавляють її еротизму, зустрічають подвійну протидію: з одного боку, єдина пристрасть, з іншого, веселе перепурхування з квітки на квітку. З одного боку, 1884 року в книжці «Походження родини, приватної власності й держави» Енгельс пророкує тріумф щасливої моногамії, яку підтримає пролетарська революція, знищивши закріпачення жінки з усіма його наслідками — подружньою зрадою та проституцією. З другого, французький анархіст Еміль Арман ще до 1914 року відстоював ідею «любовного товариства», котре було б вільне від лицемірства та ревнощів і ґрунтувалося б на сексуальному плюралізмі[10].
І тоді з'являється надія запровадити новий метод виховання роду людського, в якому поєднуватиметься гігієна, втіха і схильність: вирвати тіло з подвійного ярма Церкви та Капіталу, порятувати його від похмурих проповідей священика, від ґарування на господаря, від тиранії робочого дня. Йдеться тут і про те, щоб зсунути «межу, що лежить поміж можливим та неможливим» (Мона Озуф) і відродити голизну в її первісній невинності. Сексуальність — це звір, якого треба тримати на припоні, вважали ранні християни; а тепер це казкова тварина, яку потрібно звільнити. В основі цих поширених прагнень, що зачепили декотрі релігійні єресі, феміністичні та соціалістичні рухи, лежить певність у тому, що бажання — це добро, що тільки воно і здатне з корінням вирвати всю ту бридоту, котра є у суспільстві. В цій прометеївській боротьбі за перебудову щонайвищі досягнення пов'язані, звісно, з Фройдом, який виявив тілесні засади нашої цивілізації, з Гербертом Маркузе, який подався викладати до США, та передовсім із доктором Вільгельмом Райхом, цим дисидентом від психоаналізу, єретиком у комуністичній партії Німеччини, який помер 1957 року в США. Відмовляючись проводити розмежування поміж особистісною та соціальною революцією, вважаючи, що «статеве життя не є особистою справою»[11], Райх, жертва нацизму і сталінізму, все своє життя буде шукати оптимального способу звільнення від «рабської людської структури». Лише цілковитий розвиток здатності здобувати втіху дасть людям змогу примиритися з самими собою й відмовитися від таких дитячих забавок, як порнографія, детектив, романи жахів, а головне — від підпорядкування начальству, від усього, що пов'язане зі страхом, себто із фрустрацією. «Авторитарна цивілізація машин», релігійний містицизм, буржуазне пригнічення витворюють довкола кожного «емоційний панцир», який убиває втіху від життя й гнітить людину. Оскільки полегшення напруги в еротичній конвульсії є формулою всього живого (північне сяйво — чистісінький космічний оргазм), це єдиний спосіб покінчити зі «сліпим підпорядкуванням фюрерам» і потроху позбутися власницьких зазіхань, раку диктатури і насильства.
8
J.-J. Rousseau, L'Emile, Livre І, Garnier-Flammarion, р. 48—49. Про зв'язки між новою для Європи практикою материнського вигодовування дітей, подружнім коханням і турботою про немовлят див. цікаве дослідження Едварда Шортера «Народження сучасної сім'ї» (Е. Shorter,
9
Крім згаданого дослідження Едварда Шортера, див також: Philippe Ariès, Enfant et la vie familiale sous l'Ancien Régime, Plon, 1960.
10
Див. Jean-Claude Bologne,
11
Wilhem Reich,