Отож розкріпачення звичаїв сприяло звільненню жінок, тілесні зв'язки стали простішими, аби лиш були «бажаними», сексуальна інформація, включно з усіма необхідними засторогами щодо заразних недуг, надається дітлахам ще в молодших класах. Шлюби переважно з кохання, крім приголомшливих винятків у кварталах, де ще й досі панують патріархальні традиції, кожному з нас, чоловікові чи жінці, надається змога зберігати чи знову зав'язувати любовні стосунки аж до похилого віку, визнається право меншин, які безсоромно рекламують себе, принаймні, у великих містах. Та, як по правді, слід визнати, що старий світ ще не сказав свого остатнього слова: емансипація не вчинила статеве життя наших сучасників менш проблемним, бо воно занепадає, обертаючись страхом, порнографічним бізнесом, терапією, кохання залишається зачарованим селом, де немає місця для старих, негарних, бридких, убогих, криза чоловічої ідентичності не дуже підірвала владу чоловічої статі, культ зовнішності й молодості дужче, ніж будь-коли, утримує свої позиції, над нами й далі тяжіє фатальна залежність від біології: для жінок після сорока років материнство вже стає проблемою, тоді як чоловіки можуть кого хочеш запліднити до кінця свого життя. Крути не крути, «полювання на чоловіка» в XXI столітті залишається таким же реальним, як і в XIX столітті, як і раніше, переважає гомогамія (укладання шлюбів поміж представниками тієї самої групи), гроші й далі диктують свої закони у сфері інтимних стосунків, бо, схоже, 90 % жінок хотіли б узяти шлюб чи й просто жити зі старшим, освіченішим і заможнішим чоловіком[17], а ті, що мають хистке економічне становище, видаються недоброю партією. Влада і багатство, як ніколи, виступають еротичними чинниками, чарівна казка простісінько залежить від банкового рахунку, кохання зазвичай знаходять у межах свого соціального класу і свого середовища, а якщо можна, то й у вищих прошарках. Одне слово, прагненню до реформ у царині кохання заважає давня людська закваска, й тим гірше для тих, котрі сподівалися обернути її ферментами духовного поступу. Кохання, хочемо ми того чи ні, знову занурює нас у давній магічний гумус, відроджує дитячі страхи, безпідставні надії, жорстокість у поєднанні з рабською покорою[18]. Якби не було цієї незмінності, хіба могли б ми читати «Принцесу Клевську», «Небезпечні зв'язки», «Страждання юного Вертера», «Грозовий перевал», «Сестричку Бетту», «Мадам Боварі», «Прегарну пані» чи «В пошуках утраченого часу»? Намагаючись збагнути сучасний світ, ми можемо посилатися на маркіза де Сада, Фур'є, Райха, Маркузе; сюди ж можна долучити і Маркса з Бальзаком, які славили секс, владу і гроші як святу трійцю буржуазії, й віддати належне Шопенгаверові, який змалював почуття як виверт Природи, котра опікується збереженням роду людського (навпаки, можна було б сказати, що рід людський — це виверт кохання, яке намагається заступити собою механізми розмноження). Ось бачимо ми після півстоліття полум'яних промов — постійність генетичних, соціальних та політичних законів, разюче спростування наших особистих припущень. Почуття утримує свої позиції, уперто протиставляючи будь-яким пророцтвам свою драматургію, свою давність. Модерністи вражені: кохання не завжди люб'язне, воно не збігається зі справедливістю й рівністю, це феодальна, антидемократична пристрасть! Надавши йому автономію, ми випустили джина з пляшки, та питво це і солодке, й гірке заразом.
Що ж виграли ми внаслідок звільнення? Право на самотність! І це поважний крок уперед, якщо згадати, що Церква довго засуджувала автаркію (самодостатність, відсутність потреби в комусь) як доказ гордоти, а XIX століття вважало ганьбою безшлюбність, із її духом онанізму й матеріальною злиденністю. Чотирнадцять мільйонів «соло» у Франції, сто сімдесят мільйонів ув Евросоюзі — то вже не випадковість, а переворот. Не брати шлюб не означає залишатися самотнім і бездітним, коло спілкування нежонатих і незаміжніх буває ширшим, ніж у подружніх пар. Принаймні йдеться про негативне досягнення, простий факт: вами не керує й не командує інший.
17
Згідно зі статистикою, яка наводиться у книжці: Marcela Iacub et Patrice Maniglier, Antimanuel d'éducation sexuelle, Paris, Bréal, 2005, p. 12. Стійке почуття неповноцінности чи бажання поліпшити своє соціальне становище, знайти батьків, які могли б забезпечити пристойне утримання майбутнім дітям, які народяться від цього шлюбу? А скільки ж чоловіків хотіло б теж побратися з багатшими, освіченішими жінками, ніж вони самі? Статистика про це мовчить. (Див. Serge Koster, Abécédaire du sexe et de l'argent, Léo Scheer, 2009).
18
Один із багатьох прикладів: 25 травня 2009 року один поліцай на сході Франції кастрував коханця своєї дружини. Цей чоловік, батько п'ятьох дітей, вдерся у дім того коханця, побив його, переніс у непритомному стані в гараж і там скалічив (AFP, 25 травня 2009 року). Архаїзм? Може, й так, але ж архаїзм — це те, що живе й ніколи не минає. Ми не позбуваємося архаїзмів, а лише переходимо від одного до іншого.