«Колишній» може виливати на вас відро холодної води, вдавшись до недоречних зізнань, наприклад, натякнувши, що для нього ваш роман є повторенням чогось такого, що вже було з ним: ті самі вислови, ті самі знаки уваги, ті самі сміливі вчинки. Ми заповнили нішу, яка вже існувала. Ще й надто: ми можемо дізнатися, що він чи вона до знайомства з нами переймалися високою розпустою, а нам тепер у цьому відмовляють. З насмішкуватою гримасою бувалого в бувальцях «колишній» немовби каже нам: ти зазнаєш невдачі, як і я, але все ж таки спробуймо. А ми страшенно прагнемо довести йому, що він помиляється, що не зумів розгледіти, гідно нас оцінити. Оскільки для більшості з нас подружнє життя є послідовною полігамією (або ж серійною моногамією), наше любовне життя будується за принципом додавання. Спершу був Жан, потім Поль, потім Серж, або ж Аліна, Діана, Рашель, і в такий спосіб один за одним вишикуються всі святці в календарі. Дехто за всеньке життя нагромадив стільки пригод, що їх можна використовувати як матеріал для статистики.
Врешті-решт, до цієї когорти чоловіків та жінок, які були такі дорогі нам, до тих, кого ми запалювали своїм коханням, кому завдавали болю, кого не любили, ми відчуваємо незмірну вдячність: вони вчинили нас такими, якими є ми тепер, і частка їхнього існування до кінця житиме в нашому тілі.
Розділ II
Ринок зваби
Кожен сяє фальшивим полиском у чиїхось очах; у кожного є заздрісники, тоді як він сам переповнений заздрісністю.
Я був настільки сором’язливим, що завжди примудрявся так чи так учинити той самий промах, якого страшенно хотів уникнути.
Ми розпочинаємо нашу любовну кар'єру, не маючи ключа до цієї гри й не знаючи її правил, в нас немає нічогісінько, крім тих крихт інформації, що їх ми випадково позбирали. Цей казковий світ замкнено, ми не знаємо потрібних заклинань, а якщо й дізнаємося при нагоді, то вони відразу ж міняються. Юністю називають цю пору життя (яка часом аж надто затягується), коли засліплює нас людська краса і наша незґрабність доступитися до тих людей, що нам подобаються. Кожного, хто не зіпсований духом смутку, світ обпалює спокусами, він переповнений нескінченним чаром. З погордою дивляться на нас чудесні обличчя, і неможливо їх переконати: на цій землі стільки істот, яких можна покохати, що всіх не перелюбиш, не вистачить на них ні обіймів, ні бажань. Спрага тоне у джерелі. Великі міста є тим величезним людським казаном, який наводить нас на думку про самісінький вир життя. Кохання тут не таке, як у селі чи у провінції (чи в північноамериканській субурбії): там дні плентають нога за ногою, бракує статистів, інтриги дрібні й нікчемні, а тут повнісінько потенційних партнерів, зіткнення апетитів, просягальність класових бар'єрів, загадкова приваба, що струмує від незнайомців.
Юність — це ще й нездатність обирати, ненатлий вік, коли прагнення дужчі від розуму, коли однаково спокусливі всі людські істоти, оскільки втілюють вони розкіш многоти. Такі гожі молоді жінки та чоловіки, коли вони разом: всі увиразнюють одне одного, ніхто нікого не затьмарює. П'янливість численних утіх, котрими оповите будь-яке зібрання, полум'я бажань, постійне провокування. Пруст пише десь про дівчат-квіток на пляжі, що в них «невиразне прагнення кохати, яке вагається поміж усіма», бо кожна неповторна і заразом увиразнює гурт ще одним відтінком. Перш ніж ми покохаємо когось певного, ми тішимося людським розмаїттям на вулиці, в громадських місцях. Кохана істота понесе на собі відбиток цієї многоти, якою пожертвуємо ми задля неї, яку цій істоті (жах та й годі!) доведеться заступити собою. Містики означили терміном «експлезис» естетичний захват від виявів божистого. Такого священного захвату дізнають і люди, котрі шукають одне одного, переповнені взаємним захватом і не можуть надивитися одне на одного.