Дві соромливості
Існує природна соромливість, яка ховається від поглядів, й інша, яка розквітає в глибинах еротичного шалу, коли він чи вона, віддаючись, утікають від нас. Тіло пізнають, як ото вивчають чужу мову: одні — стихійні поліглоти, інші так і залишаються недорікуватими новаками. Але тіло коханої істоти — завжди невідомий континент: те, як воно віддається нам, свідчить про те, що воно приховує. Я відчуваю його недоторканність у самісінькій глибині втіхи. Стриманість дається взнаки і в розпалі заласся. Непристойне не те, що показують, а те, чого нам ніколи не побачити, того, чим ніколи ми не оволодіємо, поєднання непристойності й відсутності.
Голизна — передовсім випробування на тендітність, а відтак випробування збентеженням. Роздягтися означає стати вразливим, підставити себе під удари, кпини. Щоб викликати еротичне збентеження, не досить скинути одяг, тут потрібна витонченість, а це мистецтво підвладне далеко не всім. Найпростіше є заразом і найскладнішим, і часом стриптиз захищає надійніше, ніж лицарські обладунки. Голість — це творчість, вона поступово зароджується із обопільних пестощів, коли тіло розкривається під вашими пальцями, мов японське віяло, котре обертається у воді букетом квітів. Вшановуючи мої статеві органи, інший ошляхетнює їх. Ніжне дикунство, поводження зі мною вчиняє моє непримітне тіло сяйливим і променистим. Я відроджуюся, повертаюся до самого себе, все, що було звичайним, стає дивовижним і полум'яним.
Сором — це не та стриманість, що передує коханню, а конвульсія, що завершує його цикл, остання форма поділу. На вершині пристрасті не відбувають збіги, «не стає таємне явним, не розсіюється ніч» (Емануель Левінас)[29], єдність руйнується. Що збурює дужче, ніж відблиск утіхи на коханому обличчі, яке палає в екстазі? Ми доторкаємося до абсолюту, який утілився в цих спотворених оргазмом рисах, наче містики в мент осяяння, приголомшені тим, що побачили обличчя Бога. Обійми воскрешають цноту коханців. Тут слід розуміти не дівочий гімен, об'єкт похмурих спекуляцій, а якість того чи тієї, що їх відроджують, нескінченно оновлюють мої пестощі. Марно намагаюсь я утримати коханого, наситити мою захланність — непідвладний він мені, завжди вислизає він із моїх обіймів, сяючи повсякчас від утіхи. І я залишаюся на березі іншого, вічного чужинця, наче Мойсей на порозі землі обітованої.
Існують люди, котрі з першої ж миті ніколи не сумніваються в тому, що ними захоплюються, що їх чекають[30]. Ця певність оточує людину ореолом, надає їй запоруки обраності. Таким щасливцям частенько перепадає від життя, причому покара особливо жорстока, тому що вони вважали себе непереможними. Небагато знайдеться таких поміж нами, котрі відзначалися б отакою певністю. Кохання витворює нове «cogito»: ти мене кохаєш, значить, я існую (Клеман Россе), я тебе кохаю, значить, ми існуємо. Проте буття, котре дарує нам інший, той, хто кохає нас, є тільки можливістю. Вислів «я тебе кохаю» може стати своєрідною універсальною відмичкою, яка полегшує щоденне спілкування, як у голлівудських фільмах, де батьки, діти і подружжя просто-таки спливають ніжністю. В них навіть наймень немає, усі вони прозивають одне одного «my love, my darling», навіть якщо сваряться, мов навіжені. Бувають «я тебе кохаю» минущі, які вириваються в розпалі емоцій, термін їхньої дії обмежується спазмами втіхи, бувають анонімні, нікому особливо не адресовані, бувають агресивні, їх жбурляють, мов згорток брудної білизни, трапляються «я тебе кохаю», немов плацебо, втішні для того, хто слухає, і безболісні для того, хто каже, бувають «я тебе кохаю» благальні, де звучить прохання взяти на себе всю повноту відповідальності, бувають і нарцисичні, що означають лише «я обожнюю себе у вашій особі», такими є зізнання співака натовпові. Ох і бурхливий оргазм викликає таке поклоніння! Згадаймо і палкі заяви, за якими йдуть довгі періоди мовчання, тож радість адресата заступає цілковите розгублення. Не байдужість чужих прикро вражає нас, а холодність близьких людей чи радше те, що теплом обдаровують вони нас не весь час. Нам здається, ніби ми притискаємо їх до серця, та в обіймах наших перебуває відсутність. Не без підстав не довіряють клятвам, які звучать під час близькості, бо вважається, ніби, кохаючись, неможливо говорити про кохання, — коли тіло на вершині втіхи, язик ляпає без угаву й обіцяє золоті гори. Проте правдою є і протилежне: в сум'ятті почуттів несміливому легше виголосити пишні слова й не боятися бути кумедним.
30
Див. у Фройда: «Якщо ви були безумовно улюбленою дитиною в матері, то на все життя зберігаєте це переможне почуття, певність успіху, яка найчастіше і справді призводить до успіху».