Чим же пояснити таку разючу відмінність від Європи, зокрема, від Франції, де інтимне життя державних діячів і приватних осіб не таке вже й бездоганне? Немає сумніву, що йдеться про культурні відмінності: американці вірять в святість шлюбної угоди, французи зводять до контракту саму таїну. Одні керуються буквою, другі — духом. А головне в тому, що не збігаються наші табу: в Франції (католицька традиція зобов'язує) непристойними є гроші, в Америці (наслідок протестантизму) непристойним є секс. «Greed is good» (1), — кажуть одні, «Франція гнучка — ми зводимося навіть із дивана», — кажуть інші (Лямартін). Релігійне пуританство англо-американців урівноважується ненатлою жадобою зиску. Тут без кінця захоплюються фінансовими успіхами, там незмірно поблажливі до людських слабостей. І оскільки будь-який мораліст одної гожої днини вчиняє гріх, що його він так розвінчує, відраза Франції до грошви не стає на заваді корупції поміж її елітою, а цнотливі проповіді американців не заважають процвітанню в них, як і всюди, подружньої невірності. Сучасному суспільству важко змиритися з тим, що йому притаманна аморальність, воно тлумачить цю тему лише в дисциплінарних, релігійних чи психіатричних термінах. Проте в тому, що стосується моралі, англійцям варто було б повчитися в помірності у старого світу. Я менше певен того, що за нашої кризової доби французам треба перейматися прагненням до наживи, що притаманне американцям. Якщо зважити все, то легковажність не така небезпечна, ніж грошолюбство, яке поставило світ на коліна: Казанова симпатичніший, ніж Медофф. Сильна демократія терпляче ставиться до тендітності шлюбних зв'язків та індивідуального вияву легкодухості. Не можна вимагати від жінки чи чоловіка того, що понад людські сили, тобто бездоганної постійності: «Нижче пояса нема ні віри, ні закону», як мовиться в італійському прислів'ї. Врешті, справжня вірність вимагає більшого, ніж суворе фізичне повстримання, і якщо кохання дужче, то воно зуміє подолати такі епізоди. У 1929 році в есе «Шлюб і мораль» Бертран Рассел рекомендував це питання вирішувати по-французькому, тобто ставитися з більшою терплячістю до минущих захоплень як чоловіків, так і жінок, аби лиш вони не порушували сімейного життя й не заважали вихованню дітей. Мир у родині передбачає невеликі компроміси поміж чоловіком і жінкою, які свідчать про достеменну витонченість. Кожному доводиться бодай раз у житті бути ошуканцем чи ошуканим, тож непостійність дружини можна пережити, хоч воно і боляче.
У певному стосунку подружня невірність може розглядатися не як ворог подружжя, а як його союзниця, — перепочинок, таке собі перевстановлення зв'язку шляхом певних порушень. Як сповіщають історики, в XVIII столітті звичай, приурочений до Валентинового дня (звідси і теперішній празник святого Валентина), дозволяв жінкам на півночі Франції декілька днів на рік вдаватися до любовних утіх з відома і на очах у чоловіка з «Валентином», кавалером, якого жінка сама й обирала. «Любенький поділ» (Фур'є) був для подружжя благодатним антрактом: не скасовуючи іншого, він тимчасово полегшує шлюбні пута на час пригоди й часто зміцнює ослаблений шлюб. Що таке, наприклад, обмін партнерами, як не техніка опору ерозії, яка полягає в тому, щоб дозволити іншому відійти убік, залишаючись в полі зору? Я поступаюся тобі моєю дружиною, моїм чоловіком під час вечірки, та ми пильно наглядаємо за ними, щоб потім без труднощів повернути їх. Краще залицяння під контролем, ніж безконтрольні походеньки. Я знав подружжя, котре вчащало до лібертинських клубів з однією умовою: не цілувати в уста партнерів під час зустрічі. Дозволялися будь-які витівки, за винятком цілунку в уста. Якщо хтось із коханців забував це правило, то другий мав право улаштувати йому сцену, і коханці, голі-голісінькі, починали сваритися поміж переплетених тіл. Хіба ж сховаєш власницькі інстинкти?