Стрінґи, звичайно, напоказ, та в грудях блудяжки завжди б'ється трепетне серце.
Розділ VIII
До банкрутства ероса?
Той, хто запропонує людству позбавити його необмеженої сексуальної залежності, буде вважатися героєм, хоч яку дурню він зморозив би.
Тридцятип’ятирічна дівчина, гарна, фахово успішна, шукає чоловіка для приємного дозвілля, балачок, товариського спілкування. Обов'язкові риси: розумник, імпотент.
А ще я страшенно полюбляю, щоб мене вилизували, коли я спливаю кров'ю. Це справді добрий спосіб перевірити мужність партнера. Коли він перестає лизати і зводить очі, я цілую його, й тоді ми скидаємося на двох вовків, які щойно загризли козулю.
Декілька років тому я зіткнувся на вулиці з однією приятелькою, колись ми разом гуляли. Вона трохи в'їдливо кинула мені: «Сподіваюся, ти теж зав'язав із сексом? Що було добре у вісімдесятих роках, сьогодні вже нецікаве». Я дурнувато заперечив. Її зауваження застукало мене зненацька. Для багатьох людей статевий потяг є не чудесним імпульсом, а страшенним клопотом, який суперечить сучасній мрії про визволення людини. Бажати означає знову страждати, як сказали б буддисти, адже, бажаючи, ми намагаємося володіти тим, чого в нас немає. Ось чому поруч із лібералізацією звичаїв пліч-о-пліч ідуть дві протилежні форми екстремізму, насильство й повздержливість[112]: з одного боку, карколомне експериментування, з другого, відмова від еротики.
Існують люди (причому їх дуже небагато), які полюбляють витівки, котрі не можна рекомендувати для загального вжитку, проте вони певні, що в самих по собі цих примхах немає нічого поганого й що треба всього спробувати. Перша втіха відступу від загальних норм пов'язана з найменуваннями: fist-faking, англійська хлоста, «золотий дощ», вуаєризм — завдяки цим неологізмам перед нами відкривається просто-таки незвідана земля. Відхилення від норми, навіть мізерне, це насамперед мовний факт. Можна кепкувати з коханців, які накладають на себе грим, вбираються у чудернацькі шати, вдаються до гуртового сексу так само регулярно, як їхні батьки відвідували церкву, ставлять сумнівні експерименти, аби тільки воскресити потяг[113]. Наявність варіацій повертає природному зляганню характер одної з можливостей у низці інших. Найбільш незначна примха відкриває шлях до особливої втіхи, яка обертається на виставу, навіть ціною болю чи приниження. Для цього зворотного стоїцизму будь-яке відчуття стає пригодою волі. Як тут не згадати маркіза де Сада, який писав: «Цілковитий еґоїсг — це той, хто вміє в будь-якій гидоті знайти осолоду, все відразливе вчинити привабним».
«Збочення» не для всіх доступні: існує фізична схильність, й ніяка практика не усуває її цілком. Крім того, як і раніше, дуже великі відмінності поміж підданцями Ероса: немає нічого спільного поміж випадковим гулями коханців, які понадівали каптури і маски, придбавши свій латекс в Мережі, й шаленством у backroom, де кохаються без презервативів, а також поміж грою дружини на дозвіллі, яка перебирається коханкою, щоб гарненько відшмагати свого чоловіка, й перформансом екстреміста, який калічить себе, повисає під стелею на гаках, устромлених в його тіло, або, ще гірше, робить собі прилюдну кастрацію[114]. Коли людина починає піддавати тіло хірургічним та хімічним діям, щоб звести його до стандартної норми, коли вона вдається до самокатування, то у всіх цих випадках отримане тіло відкидається і формується нове, штучне тіло, що є виключною власністю його власника. Тіло починає оповідати якісь інші історії, крім вічного генітального роману, шкіра і слизові оболонки починають розглядатись як неораний лан. Цю дивацьку культуру можна обурено відкинути, та не можна заперечити, що вона становить собою своєрідну мегаломанію, мораль безмежної влади «я» над інстинктами: індивід наново створює себе, хоч і робить це шляхом самогубства чи самокалічення. Йдеться про досягнення тієї напруги, де еротичний шал уже неможливо відрізнити від нудоти, де збігаються відчай і втіха. Зрозуміло, що ці вільні стрільці великого значення надають ритуалам, що дисциплінують біль: відмовившись від закону, запроваджують правила, тож інтимні стосунки віднині регулюються угодою. Потрібен кодекс, — який теж може підлягати скасуванню, — щоб надати інтенсивності залассю і, завдяки ретельній інсценізації, видобути з нього максимум енергії[115].
112
Наприклад, «Впорай мене» Вірджинії Депант, люті зойки проти чоловіків, яких використовують, а потім убивають. Депант притаманний своєрідний ідеалізм, що перемішується із брудом. Збройні напади, зґвалтування, безглузді вбивства, побиття, гуртовий секс є так само потужними стремліннями, як і шалене кохання чи романтична пристрасть. Депант є рупором величного навпаки: дикість у неї, мов туга за чарівними казками.
113
Як припускають, обмін партнерами приваблює 1,7 % жінок і 3,6 % чоловіків, переважно, від 25 до 49 років. (Див. Enquête sur la sexualité, 2007, op.cit., p. 278).
115
Див. садомазохістську угоду, запроваджену Леопольдом фон Захер-Мазохом, і її аналіз у Жіля Дельоза (Gilles Deleuze, La Vénus à la fourrure, Minuit, 2004).