Те, що всі ми брати у Бозі, є великим завоюванням монотеїзму, який запровадив цілковиту рівність людей. Те, що це братерство мусить знаходити свій вияв у формі обов'язкового долучення до нього, накладає свої обмеження на його універсальність. Долучення стало синонімом закріпачення. Існує чимало ситуацій, коли люди надають перевагу відокремленості, а не скупченню, коли схожість у головному не повинна заважати їхньому прагненню жити окремо[150]. Цілком очевидне зближення християнства з комунізмом, цим сучасним різновидом єресі, що, немов крізь лупу, дає змогу побачити усі недоліки християнства. Марксистська влада нещадно переслідувала християн усіх конфесій, запозичивши проте в християнської доктрини всі її засадничі принципи, вчинивши пролетаріат всесвітнім Христом і наділивши його функцією покути, і цей клас, який був нічим, повинен був стати всім. Марксисти уявляли собі майбутнє суспільство як земне утілення євангельських обіцянок. Роза Люксембург навіть посилалася на Батьків Церкви і вбачала в комунізмі світську релігію для нещасних. Додамо, що обидві доктрини вимагають прийняти їх у повному обсязі, не залишаючи навіть найменшої лазівки для критичного ставлення. Вони постійно цитують Святе Письмо, посилаються на Великих Попередників, відчувають недовіру до всього, що відхиляється від єдино правильного шляху, не можуть примирити дух і літеру вчення. Обидві доктрини ухвалюють вирок цьому світові в ім'я іншого світу, якого люди не знають: в одному випадку це вічне життя, в іншому — безкласове суспільство. Звідси випливає можливість тримати у в'язницях і вбивати непокірних заради щасливого майбутнього, про яке вони нічого не знають і яке треба їм утовкмачити в голови. Гармонія за допомогою кулака, ось що вони нам проповідують.
Ми насилу позбулися цих кривавих режимів, які хотіли з братерства народів учинити катівню і задля цього застосували терор проти мільйонів людей. Щоб об'єднати людей, потрібно спершу покінчити з декотрим із них, наприклад, з єретиками, невірами й експлуататорами. І тут, і там спостерігається та ж таки злочинна доброта людей, що володіють Істиною, — інквізитора, хрестоносця, комісара. Братерство або смерть: відомо, яким успіхом користувалося це гасло під час Французької революції. Починається усе з посилань на Євангелію: «Перші соратники Христа були рівні та вільні, мов брати», скаже в 1791 році аббат Лямуретт (значуще ім'я!), а закінчується шляхом на шибеницю за звинуваченнями у зраді[151]. Комунізм у його радянському варіанті, а також у дусі Мао, Кастро й Пол Пота знищував своїх співвітчизників і попутників, які біля шибениці клялися у вірності справі Революції та Соціалізму. А що ж удієш, якщо високий ідеал віри в Христа чи Леніна потребує відтинання зіпсованих частин, які заважають настанню раю? «О, ви мої брати, бо в мене є вороги», писав талановитий поет-сталініст Елюар. Погортайте виступи апологетів братерства, прислухайтеся до тремтіння їхніх голосів: вони переповнені жовчю, ненавистю, ніщо не тішить їх, від усього їх нудить. Не дивно, що останні комуністи-інтелектуали Європи, наприклад, Ален Бадью і Славой Жижек, посилаються на апостола Павла, християнство і творчу силу любові.
Згубні наслідки цієї риторики: нещастя окремих людей небагато важать, якщо вони наближають пришестя Граду Господнього або Революції. Ми прагнемо чинити добро, тож на нас немає вини. Вже Паскаль у «Провінціялах» сперечався з одним єзуїтом, котрий виправдовував помилку красою проекту: «Коли ми не можемо завадити дії, то принаймні очищаємо намір, — у такий спосіб ми поправляємо недолік засобу чистотою наміру»[152]. Не злічити злочинів, що на них може надихнути любов до людства загалом, яка не врівноважується любов'ю до людини зокрема. Ворожість, що певна свого права, певна того, що трудиться для спасіння душ чи для звільнення пригноблених, згуртовує своїх прибічників ув одну пристрасну і нещадну цілість. Християнський Бог, який «любить сумирних і милосердних», почав з того, що спровокував страшенну різанину. Найвищою любов'ю виправдовують і катування відступників, і фізичне знищення ворогів народу в ім'я комунізму. Сучасна доба зазнала двох видів тиранії: тиранія ненависті, націонал-соціалізму, і тиранія любові, марксизм-лєніннізм, який складніше спростувати, тому що його ідеали шляхетні. Програма нацистів ґрунтувалася на неприязні до євреїв та інших «нижчих рас», які прирікалися на винищення. Програма комунізму полягала в тому, щоб звільнити увесь рід людський за допомоги пролетаріату. Перші говорили катівською мовою, мовою «найвищої раси», другі мовою жертв, мовою пригноблених. Та для запровадження справедливості на землі треба було спершу усунути всі елементи, які стояли на її шляху: буржуазію, куркульство, соціально чужих, імперіалістів тощо. Велич справи, яка здійснювалася в ім'я стражденного людства, виправдовувала брутальність методів, які застосовувалися для цього. Комунізм був різновидом християнства, яке довели до абсурду.
150
Саме в цьому сенсі звучить славетний заклик Амоса Оза у зв'язку з палестинсько-ізраїльським конфліктом: «Допоможіть нам розлучитися» (Aidez-nous à divorcer, Gallimard, 2004).
151
В книзі про Французьку революцію Мона Озуф наводить два тлумачення цього явища: станьмо братами, а ото я уб'ю себе, стань моїм братом, а то я уб'ю тебе (варіант Шамфора). Психоаналітик Жак Андре пропонує третє тлумачення: стань моїм братом, щоб міг я покласти тебе на вівтар вітчизни. (Mona Ozouf, L'Homme régénéré, р. 176—177).