Такі поправки дуже важливі: відмова од насильницького навернення є величезним кроком уперед і пояснює, чому християнство стало синонімом сумирності. Що дуже розділена велика віра, то більша її відкритість, готовність до сумнівів та самоаналізу. Надія побачити одного дня християнство єдиним, як було у перші століття нашої ери, наївна, тому що різні його напрямки, — лютеранство, кальвінізм, православ'я, католицизм, — процвітають у їхньому плюралізмі, а не в облудній єдності. Будь-який монотеїзм урешті переростає в політеїм, шляхи до Бога множаться в міру того, як людство стає багатоманітнішим. Будемо сподіватися, що релігія пророка Магомета, яка вже розкололася на сунітів і шиїтів, буде ділитися й далі, й що фітна (незгода) тільки поглибиться поміж окремими напрямками, школами та сектами. Хочеться повторити услід за Моріаком, який сказав про Німеччину після закінчення Другої світової війни: «Я так люблю Німеччину, що чим більше їх буде, то краще». Коли якійсь конгрегації загрожує розкол (сьогодні це стосується англіканців, а завтра, може, зачепить і католиків) треба радіти: втрачаючи на силі, можна здобути мудрість і помірність. Парламентська форма існування — це майбутнє великих віросповідань. «Там, де існує тільки одна релігія, панує тиранія, — там, де їх дві, панують релігійні війни, — там, де релігій багато, наступає свобода» (Вольтер).
Що можна виснувати з цих міркувань? Що всі ми, хоч атеїсти, хоч рішучі антиклерикали, більше, ніж будь-коли, перебуваємо під упливом християнства, яке, своєю чергою, успадкувало чимало рис платонізму. І ті, хто його заперечує, належать до тієї ж таки неймовірної ери, яку воно відкрило. Прибічники оновлення з XVIII століття справедливо розвінчували пригнічення інстинктів і жононенависність, що їх культивувала Церква. Та соціалісти, позитивісти, комуністи, ліберали й анархісти — всі вони успадкували християнску ідею спасіння через любов, наділену місією світової покути. Вони реабілітували тіло в ім'я того ж таки ідеалу братерства душ і єдності переконань: «Коли думки всіх ні для кого не будуть таємницею» (святий Авґустин). В XIX столітті Толстой, ворог чистого розуму, доводив, що відродження людського роду станеться через почуття. Наприкінці 60-х років поет-бітник Аллен Ґінзберґ своєю чергою проголосив: «Вільне кохання порятує світ». Якщо припустити, що світ таки потребує спасіння, то чи досить для цього самої ніжності й філантропії?
Щоб урешті з цим покінчити…
ПЕНІС: у 1998 році Ґабрієль Кон-Бендіт опублікував памфлет проти верховенства пеніса з його вічною агресією й закликав чоловіків відмовитися від застромляння, замінивши його пестощами й ніжними цілунками. Успіх віагри страшенно розлютив цього борця за детумесценцію[156].
ЧОЛОВІЧИЙ СПОСІБ ДЗЮРИТИ НАВСТОЯЧКИ: декотрі німецькі феміністки наклеюють в чоловічих убиральнях заклики покінчити з фаллічною марнославністю і справляти малу потребу навсидячки.
ВИСЛІВ «Я ТЕБЕ КОХАЮ»: «Je t'aime = je t'ai», ти мені належиш, я тебе маю, тобто це «любовне вистежування», яке притаманне класичній буржуазній родині[157].
ЩЕ РАЗ ПРО ВИСЛІВ «Я ТЕБЕ КОХАЮ»: потрібно його замінити, як пояснює Люс Ірріґаре, на «j'aime à toi», себто «я кохаю до тебе», відмовившись від закріпачення партнера, яке відбито у звичному «я тебе кохаю». «J'aime à toi» означає, що «я не розглядаю тебе ні як прямий, ні як непрямий додаток до себе… Я думаю про себе і звертаюся до тебе через це звернення до себе. Ти стаєш моєю (моїм) не як здобич: шануючи свій характер, своє минуле, свої плани на майбутнє, я однаково шаную їх і в тебе[158].
КУПАЛЬНИК ІЗ ДВОХ ЧАСТИН: у 2007 році шведські феміністки домоглися дозволу купатися топлес у громадських басейнах і вимагали переглянути загальновизнане ставлення до жіночих грудей з метою усунути його сексуальний характер. Якщо йти за цією логікою, то чом би не запропонувати чоловікам прикривати груди бюстгальтером, а в мусульманських країнах не вимагати, щоб хлопчики носили паранджу задля дотримання рівноваги?
ГОМОСЕКСУАЛІЗМ: Християнська Коаліція, яка складається із американської віруючої правиці, фінансує в газетах рекламну кампанію з «лікування ґеїв». Відсоток «вилікуваних» невідомий, як, утім, і доля, що чекає на тих, котрі захочуть знову стати на грішну стежину.