ГУСП (Громадянська угода про спільне проживання, затверджена у Франції в 1999 році урядом Ліонеля Жоспена, що викликало демонстрації правиці під гаслами «Брудні педики, горіти вам у пеклі» й «Педерастів у вогонь»): на думку її противників, ця угода завдає удару самісіньким засадам сім'ї. «Право, що ґрунтується на генеалогічному принципі, поступається місцем принципу гедонізму, що притаманний нацизму»[159].
КОХАННЯ ЯК УДАР БЛИСКАВИЦІ: «Варто було б переглянути всю сучасну концепцію кохання, яка відкрито засвідчує всю свою вульгарність у таких висловах, як «медовий місяць» чи «удар блискавиці» (…) всю цю фальшиву метеорологію (…) присмачену наймерзеннішою революційною іронією»[160].
РОМАНТИЗМ: треба перестати «вірити в природність кохання і його романтичні атрибути, в закріпленість статевої ролі, володіння, винятковість, ревність і фізичну вірність як різноманітні докази кохання» і вийти за межі «статевих відмінностей, сексуальних орієнтацій, щоб відкрилися нові ідентичності» й «виявлялися інші потенції»[161].
ШЛЮБ, МОНОГАМІЯ… вірність, зачаття, діти, неврози, проституція, спільне проживання, «сімейні сварки, істерики, погрози, претензії, насильство, ненависть, ворожість, ревність, гнів, навіженство, лють, несамовитість, що притаманні любовним стосункам, трагічно випливають із одного негативного осереддя (…) потягу до смерті, який прибирає різних облич і завжди ладен забруднити все, до чого торкається»[162].
ПРЕЗЕРВАТИВ: «Християни розвінчують облуду, яку сьогодні всі прозивають «коханням» (…) Ми відмовляємося зводити кохання до його жалюгідних імітацій на обкладинках журналів і на екрані, до штампованого синтетичного злягання, відмовляємося від усіх форм пофальшованого кохання, які нам намагаються накинути. Ми не хочемо ні синтетичного кохання, ні любові до синтетики»[163].
ПОРНОГРАФІЯ: «Навіть Гітлер не здогадався вчинити секс знаряддям убивства, як зробила це порноіндустрія»[164], яка насправді є «знаряддям геноциду», «Дахау, яке влаштували в спальні та ще й тішаться ним»[165].
РЕВНІСТЬ, ВОЛОДІННЯ, ВИНЯТКОВІСТЬ: «Будь-які сексуальні стосунки одного з партнерів із третьою особою повинні розглядатись як позитивний і втішний досвід, що його другий партнер може поділити в глибині душі або й фізично»[166].
Розділ X
Хатні пантофлі Марселя Пруста
Хоч якої шкоди завдавали б недобрі люди, найбільші збитки від порядних людей.
Як обтяжливо бути коханим, по-справжньому коханим! Як недобре обтяжувати емоції іншого! Навантажувати когось, хто з власного бажання вільний, завжди вільний, дорученнями, ніби хлопчика на побігеньках. (…) Як обтяжливо бути зобов'язаним неодмінно щось та відчувати, неодмінно, навіть якщо немає взаємного кохання, теж трохи кохати».
Ця дивовижний випадок, який багато разів коментували, стався 1917 року: молодий Еманнуель Берль приходить до Марселя Пруста, яким незмірно захоплюється, з повідомленням про чудесну подію: кохана дівчина Берля на ймення Сільвія, від якої він чотири роки не мав жодної звістки, відповіла згодою на листа, де він пропонував їй свою руку й серце. Юнакові кортить довести Прустові, що той помиляється в своїх песимістичних поглядах на природу людини, що «таки існує «гармонія сердець»[167]. Та письменник, для котрого кохання є тільки «онанізмом з галюцинаціями», облудою, якою молоді люди морочать одне одному голови, не схвалює захвату свого молодого приятеля. Спочатку він заявляє, що для нього було б краще, якби Сільвія померла: він зазнав би горя, та воно не таке тяжке, як неодмінне згасання почуттів. Потім його потроху охоплює обурення, ризикуючи дружбою, він сипле колючими зауваженнями, змальовує, як «ці люди опускаються настільки, що по двадцять років живуть з людиною, котра їх обманює, але не помічають того, з істотою, яка їх ненавидить, але вони того не знають, з тим, хто їх обкрадає, та вони самі собі в тому не зізнаються, однаково сліпі як до недоліків своїх дітей, так і до розпусності дружин». Гнів його зростає, він «жбурляє йому в обличчя образи, немов хатні пантофлі», аж врешті показує йому на двері й виганяє геть із дому.
162
Michel Onfray, Théorie du corps amoureux. Pour une érotique solaire, Biblio-essais, 2000, p. 26—27.
163
Jacques de Guillebon et Falk Van Gaver, Le Nouveau Ordre amoureux, Uoeuvre sociale, 2008, p. 139—140.
164
Катарина Мак-Кіннон. Цит за: Katie Roilphe, The Morning After, Little Brown, New York, p. 141.
165
Андреа Дворкін, 1981. Цит. за: Lynn Segal, Dirty Looks, Women, Pornography, Power, BFI Publishyng, Londres, 1993, p. 12.
166
S. Heck et P. Heck, Les Joies de l'open mariage, Montréal, Select, 1976, p. 160. Цит. за: Serge Chaumier, La Déliaison amoureuse, Petite bibliothèque Payot, Paris 2004, pp. 294—295.