Мені здавалося, що доходити до цієї крайності не варто. Невелика, правильно введена кількість мескаліну здатна вивільнити творчі сили людини, не доводячи її до втрати контролю над своєю поведінкою. Зрештою дві тисячі років тому люди були майже повними дальтоніками через те, що в них виробилася підсвідома звичка не звертати уваги на кольори. Життя було таке важке й небезпечне, що люди не могли дозволити собі розкоші милуватися кольорами. І все-таки сучасна людина зуміла вирватися з лабет цієї звички й позбутися дальтонізму, не втративши своєї енергії й життєвої снаги. Усе тут залежить від урівноваженості багатьох аспектів життєдіяльності.
Отож я й почав низку дослідів з наркотиками мескалінової групи. Перші наслідки виявилися такими жахливими, що мені довелося тут-таки звільнитися з фірми "Трансворлд косметікс". П'ятеро з десятьох моїх піддослідних наклали на себе руки протягом кількох днів. У двох інших стався повний розлад психіки, і їх довелося покласти до психіатричної лікарні.
Усе це спантеличило мене. Колись, ще будучи студентом університету, я робив досліди в мескаліном на собі, але результати виявилися нецікавими. Вихідні з мескаліном дуже приємні, але все залежить від того, чи подобаються вам вихідні. Мені не подобаються — я більше люблю працювати.
Проте результати дослідів змусили мене знову випробувати мескалін на собі. Я прийняв півграма. Наслідок був такий жахливий, що мене й досі обсипає жаром на саму згадку про це.
Спочатку виникли звичайні приємні ефекти — ділянки світла, що легенько розширювалися й крутилися, а тоді — безмірне відчуття утихомирення й спокою, проблиск буддійської нірвани, невимушене й тихе споглядання Всесвіту, який був водночас і відсторожнений і безмежно складний. Через годину я відірвався від цього — мені ж треба було дізнатися про причину самогубств. Я спробував спрямувати свою думку всередину, щоб простежити за станом своїх відчуттів та емоцій. Наслідок був приголомшливий. Так наче я намагався подивитися крізь телескоп, а хтось затуляв його рукою з другого боку. Спроби самоспостереження не вдавалися. Напруживши всі сили, я таки пробився крізь ту стіну темряви. І раптом у мене виникло таке відчуття, ніби щось живе й чуже поспіхом промайнуло й зникло з мого поля зору. Певна річ, я говорю не про фізичний зір. Це було лише "відчуття". Але воно було таке реальне, що я мало не збожеволів із жаху. Можна втекти від видимої фізичної загрози, але ж неможливо втекти від того, що живе всередині тебе.
Протягом майже цілого наступного тижня я був у полоні страху і ближчий до божевілля, ніж будь-коли в своєму житті. І хоч я й вернувся до звичайного фізичного світу, а проте відчуття небезпеки не зникло. Мені здавалося, що, повертаючись до щоденної свідомості, я уподібнююсь до страуса, який ховає голову в пісок. Це означало лише, що я не знав про загрозу, яка нависла наді мною.
На щастя, я тоді не працював — просто не міг працювати. А через тиждень замислився: чого я, власне, боюсь? Адже нічого страшного не сталося. І мені відразу полегшало.
Через кілька днів після цього фірма "Стандард моторз енд інджініерінг" запропонувала мені посаду головного лікаря. Я прийняв пропозицію і поринув у складну й відповідальну роботу фірми. Досить довго я не мав часу робити нові досліди, а згадуючи про досліди з мескаліном, відчував таку відразу, що завжди знаходив причину, аби відкласти їх на пізніше.
Півроку тому я нарешті повернувся до цієї проблеми, але трохи під іншим кутом зору. Мій приятель Руперт Геддон, який працює в Прінстонському університеті, розповів мені, що досяг успішних результатів, лікуючи статеві збочення за допомогою ЛСД. Розказуючи про свою роботу, він широко використовував термінологію філософа Гуссерля. Мені відразу ж стало ясно, що феноменологія — це всього-на-всього інша назва для того ж таки самоспостереження, яке я намагався робити за допомогою мескаліну, і що коли Гуссерль говорить про "розкриття структури свідомості", то він має на увазі не що інше, як проходження в ті глибинні сфери психіки, про які я щойно говорив. Гуссерль звернув увагу на те, що, маючи топографічні карти, на яких зафіксовано кожен дюйм земної поверхні, ми досі не маємо атласу нашого психічного світу.
Читаючи Гуссерля, я піднісся духом. Думка про прийом мескаліну знову вжахнула мене. Але ж феноменологія починається зі звичайної свідомості, і тому я знову почав робити записи про внутрішній світ людини і географію свідомості.
Майже відразу я відчув, що певні внутрішні сили опиралися моїм дослідженням. Як тільки я почав замислюватися над цими проблемами, в мене відразу почалися сильні головні болі й напади нудоти. Щоранку я прокидався в глибокій депресії.
Я завжди цікавився математикою і був непоганим шахістом. Невдовзі я виявив, що мені відразу стає набагато краще, коли моя увага переключається на математику або шахи. Але як тільки я повертаюсь до проблем психіки, на мене знову нападає депресія.
Власна слабкість починала дратувати мене, і я вирішив побороти її будь-що. Я попросив відпустку на два місяці і сказав дружині, що серйозно захворів. Відтак я умисне спрямував свої розумові зусилля на проблеми феноменології.
Наслідки були саме такі, як я й передбачав. На мене напали депресія і втома. Це тривало кілька днів, а тоді почалися головні і нервові болі. Далі виникли напади нудоти. Я вибльовував геть усе, що з'їдав. Улігшись в ліжку, я намагався зосередити свої зусилля на дослідженні власної недуги, застосовуючи способи аналізу Гуссерля. Дружина навіть гадки не мала, що зі мною, і тому хвилювалася вдвічі дужче. Добре хоч те, що в нас немає дітей, інакше я мусив би здатися.
Через два тижні я був такий виснажений, що ледве міг проковтнути ложку молока. Ціною величезних зусиль я намагався досягти своїх найглибинніших інстинктивних рівнів і в цей час відчув присутність моїх ворогів. Це було схоже на те, ніби ви пірнаєте вглиб моря і раптом помічаєте, що вас оточують акули. Я, певна річ, не міг "бачити" їх у звичайному значенні цього слова, але відчував їхню присутність так виразно, як відчуваєш зубний біль. Вони були внизу, на тому рівні мого єства, куди моя свідомість дістатися не могла.
Намагаючись не закричати від страху, від жаху людини, яка стоїть перед неминучою загибеллю, я раптом зрозумів, що переміг їх. Проти них згуртувалися мої найглибинніші життєві сили. В мені прокинулася велетенська потуга, про існування якої я й гадки не мав. Ця потуга була набагато більша, ніж їхня, і вони мусили відступити перед нею. Я раптом відчув, що їх дуже багато, тисячі, а все ж вони нічого не можуть проти мене вдіяти.