Президент сумнівався, що з його заяви буде яка-небудь користь. Ми запевнили його, що буде, і порадили йому трохи поспати.
Я не слухав історичного виступу президента по телебаченню, бо спав, наказавши, щоб ніхто не будив мене, і мій сон був найглибший і найдовший за у останні два тижні — час, який ми пробули в космосі. Прокинувшись о десятій годині, я довідався, що наш захід уже дав перші наслідки. Телевізійний виступ президента слухали в усьому світі. У великих містах звістка про обертання Місяця навколо своєї осі викликала справжнісіньку паніку (і я мав підстави дорікнути собі, бо мій давній приятель Джордж Гіббс, королівський астроном, зліг від серцевого нападу, побачивши це крізь телескоп Гринвіцької обсерваторії, і помер через два дні). Оголошення президента про прибуття на Місяць чужинців підтвердило найгірші побоювання загальної маси людей. Ніхто не питав, навіщо чужинці змусили Місяць обертатися. А те, що він таки обертався, було видно кожному протягом наступних двадцяти чотирьох годин. Місяць був майже вповні. Над більшою частиною Європи й Америки видимість була чудова. Щоправда, обертання не можна було помітити відразу — так само, як не видно руху хвилинної стрілки на циферблаті годинника,— але кожен, хто дивився на Місяць більше десяти хвилин, міг переконатися, що його поверхня повільно зміщувалася з півночі на південь.
Ми сподівалися, що ця новина відверне думки людей від війни, але не врахували паразитів. Опівдні надійшло повідомлення, що північну частину Югославії та Італії обстріляно ракетами з водневими зарядами, якими знищено все на території тисячі квадратних миль. Газард вирішив, що виграти війну без жодного пострілу — неможливо. Якби він хоч знищив Гвамбе — тоді це ще мало б якесь виправдання. Проте Гвамбе він не знищив — після полудня той виступив по телебаченню і поклявся, що хоч жертвами стали чужинці, а він не простить Газардові вбивства його людей (насправді ж, загинуло внаслідок обстрілу головним чином цивільне населення Італії та Югославії; основна маса збройних сил Гвамбе перебувала далі на південь). Відтепер, заявив Гвамбе, починається світова війна, у якій білу расу буде знищено.
О шостій вечора того самого дня новини стали трохи кращі. Солдати Гвамбе почали тисячами дезертирувати. Загроза нападу чужинців з Місяця так подіяла на них, що вони вважали за краще бути разом із своїми сім'ями. Незважаючи на це, Гвамбе ще раз оголосив, що його війська боротимуться до останнього. Через кілька годин ракетою з водневим зарядом було зруйновано австрійське місто Грац. Загинуло півмільйона Газардових солдатів. Ще три ракети вибухнули в сільській місцевості між Грацом і Клагенфуртом; цього разу людські жертви були незначні — всього кілька чоловік, зате спустошено було всю місцевість на сотні квадратних миль.
Пізно ввечері надійшло повідомлення, що війська Газарда перейшли кордон Югославії і зав'язали бій з великими з'єднаннями Гвамбе під містом Марібором. Сам Марібор було зруйновано дощенту акумулятором космічного випромінювання, а битва розгорілася за милю від міста.
Стало цілком очевидно, що нам треба втрутитися і відвернути найгірше, що могло б трапитися. Раніше ми сподівалися, що загроза з Місяця змусить ворожі сторони припинити війну на кілька днів, і в Світової ради безпеки буде час для того, щоб ужити заходів проти військових дій. Наші сподівання не виправдалися.
Чого домагалися паразити, спонукуючи людство воювати далі? Якби світ був знищений (а з розвитком ситуації так воно й мало статися), паразити теж були б знищені. З іншого боку, якби війна припинилася, їхні шанси на виживання практично звелися б до нуля. Тепер, коли нам була відома таємниця, коли паразити запанікували й зазнали поразки у відкритому космосі, ми могли нищити їх щодня тисячами (звісно, за умови, якщо вони не пристосуються до нових обставин). Може, вони сподівалися, що кілька тисяч людей переживе катаклізм так само, як раніше місячні катастрофи. Хоч би яка була причина, все свідчило про те, що паразити штовхали людство до самогубства.
Треба було поспішати. Якщо Гвамбе або Газард справді мали намір знищити увесь світ, розладнати їхні плани було б не так уже й важко. Навіть посередній інженер міг легко перетворити водневу бомбу на кобальтову; це можна було б зробити за двадцять чотири години. Навіть коли б такі бомби було застосовано, людство все одно вижило б; треба було б лише знайти спосіб очищення атмосфери від кобальту—60. За допомогою своїх психокінетичних можливостей ми упоралися б із новою проблемою, але це забрало б чимало часу — кілька місяців, а, може, й років. Паразити, мабуть, на те й розраховували.
У Дюранго, штат Колорадо, група вчених працювала над створенням космічного корабля; він мав рухатися фотонними вітрилами. Ми чули про те ще на базі No 91. Ракету будували із спеціального легкого сплаву літію й берилію. Корпус ракети був дуже великий, бо він мав утримувати гігантські вітрила.
Я поговорив з цього приводу з президентом і запитав, чи скоро закінчать будувати ракету і чи не можна було б скористатися нею вже тепер.
Президент подзвонив на базу в Дюранго. Звідти відповіли, що корпус ракети готовий, але двигуни поки що перевіряються.
Я сказав президентові, що це неважливо. Нам потрібна сама ракета. І щоб вона була чорна. З бази відповіли, що це неможливо: поверхнева площа ракети становить близько двох квадратних миль.
Президент кинув сердитий погляд на екран, роздратовано вигукнув кілька фраз і витяг вилку з розетки. Він сказав, що коли ми прилетимо ракетопланом в Дюранго, космічний корабель уже буде пофарбовано в чорний колір.
Корабель вразив нас своїм розміром. Його збудували у велетенському кратері, який залишився після падіння метеорита 1980 року. Будівництво проводили в цілковитій таємниці. Кратер був закритий дахом. Під ним стояв корабель, схожий на величезну кулю. Найбільшу поверхневу площу мала задня частина корабля заввишки дві тисячі футів, у якій містилися фотонні вітрила.
Ми прилетіли на базу в Дюранго через п'ять годин після дзвінка президента. На базі стояв запах целюлозної фарби, довкола все було чорне від неї, люди теж були чорні з голови до п'ят. Але й корабель, щойно пофарбований, був увесь чорний.