Він пішов, а невдовзі прибув його секретар і почав прибирати величезну купу жовтих аркушів стандартного розміру, якими була завалена моя вітальня.
Матеріали шостого пакунка були в охайних блакитних обгортках і складалися з аркушів, друкованих на машинці і скріплених металевими кільцями. На кожній обгортці від руки було написано: "Роздуми над історією". Кожна обгортка була запечатана кольоровою клейкою стрічкою. Я подумав (і, як виявилося пізніше, мав рацію), що ті обгортки не розкривались від часу смерті Вайсмана. Я ніколи так і не дізнався, що навело Баумгарта на думку послати їх фірмі "Дженерал моторс". Мабуть, спочатку він відклав їх для мене, а потім якимось чином спакував разом із робочими матеріалами.
Обгортки не були пронумеровані. Я розкрив першу й побачив, що ці "роздуми" охоплювали всього-на-всього історію останніх двох століть – період, що ніколи не викликав у мене особливого зацікавлення.
Я вже схилявся до думки відіслати й ці обгортки Північно-Західному університетові без дальшого перегляду, але обов'язок сумління все-таки взяв гору. Я вклався в ліжко, захопивши з собою півдюжини блакитних обгорток.
Цього разу я випадково взяв ту обгортку, що й треба було. Відкривши її, я прочитав перше речення:
"Ось уже кілька місяців я твердо переконаний, що на людство постійно нападає своєрідний рак свідомості".
Чудове речення! І я подумав, як би було гарно, щоб саме цим реченням починалося зібрання Карелових праць… Рак свідомості… Ще одна назва, синонім для неврозу або ангедонії9, духовної хвороби двадцятого сторіччя… Я жодної миті не сприймав цю назву буквально. Я читав далі. Зростання числа самогубств… Велика кількість випадків убивства дітей… Постійна загроза атомної війни… Поширення наркоманії… Все це було відоме. Я позіхнув і перегорнув сторінку.
Через кілька хвилин я вже читав уважніше. Не тому, що матеріал вразив мене своєю правдивістю, істинністю чи оригінальністю, а тому що я раптом запідозрив Карела в божевіллі. Замолоду я читав книжки Чарлз Форта10, в яких йшлося про існування велетнів, фей та плавучих континентів. Але Форт писав про все те з гумором. Ідеї Карела Вайсмана були так само божевільні, як і Фортові, але відрізнялися від них серйозністю викладу. Залишалося одне з двох: або Вайсман перед смертю поповнив лави знаменитих учених-диваків, або він збожеволів. Беручи до уваги факт самогубства, я більше схилявся до останньої можливості.
Я читав далі і в мене прокидалася якась нездорова зацікавленість змістом написаного. Після перших сторінок Вайсман більше не згадував про "рак свідомості", натомість він зосередив свою увагу на історії культури останніх двох століть… Зміст був ретельно аргументований, а виклад просто блискучий. Я відразу пригадав наші довгі розмови в Упсалі. Ополудні я все ще читав. О першій годині мені стало ясно, що цей день назавжди залишиться в моїй пам'яті. Саме через те, що я читав. А воно було страшенно переконливе, хоч, може, й божевільне. Мені хотілося вірити в те, що все це було божевіллям. Але що далі я читав, то більше сумнівався. Записи Карела так вразили мене, що я порушив свій багаторічний розклад дня і підобідуючи, випив пляшку шампанського. Сандвіч з індичатиною залишився майже незайманий. Попри шампанське, я ставав дедалі пригніченіший і тверезіший. Надвечір переді мною сповна вималювалася жахлива картина того, про що писав Карел. Мій мозок, здавалося, не витримає всього цього й вибухне.
Якщо Карел не був божевільний, то людству загрожувала найстрашніша за всю його історію небезпека.
Зрозуміло, що тут неможливо пояснити в деталях, як Карел Вайсман прийшов до свої "філософії історії"11. Це був підсумок його роботи протягом усього життя. Але викласти принаймні висновки, яких він дійшов у своїх "Роздумах про історію", я спробую.
Найвидатніша прикмета людства, писав Вайсман, полягає в його здатності самовідновлення, або творення. Найпростішим прикладом самовідновлення є сон. Втомлена людина вже перебуває в лабетах смерті й божевілля. Одна з найразючіших теорій Вайсмана полягає в тому, що він оттожнює божевілля зі сном. Розсудливою Вайсман називає лише таку людину, яка перебуває в стані неспання, скільки стане сили. В міру того, як людина втомлюється, вона втрачає свою здатність підноситися над мареннями та ілюзіями, і її життя хаотичнішає.
Далі Вайсман твердить, що ця здатність творення, або самовідновлення, виразно проступає в європейців, починаючи з доби Відродження і аж до вісімнадцятого сторіччя. В той період історія людства була сповнена жорстокості й жаху, а все ж людина могла скинути все це з себе так само легко, як утомлена дитина може, поспавши, позбутися своєї втоми. Добу англійської королеви Єлизавети І називають золотим віком саме за високий ступінь творення, однак кожного, хто захоче познайомитися з нею ближче, ця доба вжахне своєю бездушністю й жорстокістю. Людей мордували, спалювали живцем; євреям відрізували вуха.