Він стояв біля вікна, старий Бальдіні, і проти сонця, що вже заходило, дивився ненависним поглядом на річку. Там з’являлися вантажні човни, пливучи на захід до Нового мосту і гавані перед галереями Лувру. Жодний не намагався пливти тут проти течії, а використовував рукав річки з іншого боку острова. Тут усе спливало геть — порожні й завантажені судна, байдарки, пласкі рибальські човни, брудно-коричнева вода, вкрита золотистими брижами, — все спливало геть, повільно, розкішно й нестримно. І коли Бальдіні глянув униз, на стіну будинку, йому здалося, що вода несе за собою фундамент мосту, і в нього затуманилось у голові.
Він зробив помилку, купивши будинок на мосту, і подвійну помилку — вибравши будинок на західному боці. Бо перед очима в нього постійно текла річка, створюючи враження, неначе й він, і його протягом десятиліть нагромаджене багатство спливає геть, як і річка, а він нібито надто старий і слабкий, щоб чинити опір цьому могутньому потокові. Часом, коли Бальдіні мав якісь справи на лівому березі, у кварталі навколо Сорбонни чи біля Сен-Сюльпіс, він ішов не островом і не через міст Сен-Мішель, а вибирав довший шлях через Новий міст, бо цей міст не був забудований. І тоді він ставав біля східного парапету й дивився вгору на річку, щоб принаймні один раз побачити, як усе тече до нього; і кілька хвилин він тішився думкою, ніби тенденція його життя раптом перемінилася, торгівля буяє, сім’я процвітає; від жінок немає відбою, а його маєтність не розтікається, а зростає й зростає.
Але потім, коли Бальдіні хоч трішечки підводив погляд, він помічав за кілька сотень метрів на мосту Міняйл свій будинок, старезний, вузький і високий, і бачив вікно свого кабінету на другому поверсі, бачив себе в тому вікні, бачив, як він дивиться на річку, на воду, що, як оце тепер, спливає і спливає. І його гарна мрія відлітала, і Бальдіні, стоячи на Новому мості, відвертався, ще пригніченіший, ніж доти, пригнічений, як оце тепер, коли, одвернувшись од вікна, пошкандибав до письмового столу й сів.
12
Перед ним стояв флакон із парфумами Пелісьє. Рідина, мов золото, виблискувала в сонячному світлі, чиста, без найменшого помутніння. Вона мала зовсім невинний вигляд, як слабкий чай, хоч і містила в собі, крім чотирьох п’ятих спирту, п’яту частину таємничої суміші, що розбурхала ціле місто. А ця суміш, знову ж таки, складалася з трьох чи тридцяти різних речовин, які перебували в одному з можливих численних співвідношень одна до одної. Це була душа парфумів — якщо взагалі можна говорити про душу в парфумів цього холодного як лід комерсанта Пелісьє. І про будову цієї душі треба було зараз дізнатися.
Бальдіні старанно висякав носа й трохи опустив жалюзі на вікні, бо пряме сонячне світло шкодило будь-якій ароматичній концентрації. Із шухляди письмового столу він дістав свіжу біленьку мереживну хустинку й розгорнув її. Тоді легенько крутнув затичку й відкрив флакон. Голову він при цьому відхилив назад, затиснувши пальцями ніздрі, бо ні в якому разі не хотів необачно дістати враження від запаху просто з пляшечки. Парфуми завжди треба нюхати, коли вони в розгорненому, повітряному стані, а не сконцентровані. Витрусивши кілька крапель на хустинку, Бальдіні помахав нею в повітрі, щоб вивітрити спирт, і підніс її до носа. Трьома коротенькими вдихами він увібрав у себе, неначе порошок, аромат, відразу ж видихаючи його, потім так само принюхався ще раз, а насамкінець зробив дуже глибокий вдих, який виливався з нього повільно, з численними затримками, так ніби рівномірно сповзав довжелезними пласкими сходами. Кинувши хустинку на стіл, Бальдіні впав у крісло.