На берегах рукопису є примітки самого Жуля Верна, на кшталт «розвинути» або «деталізувати», і це дозволяє припустити, що спершу мова йшла про роботу над текстом з метою подальшої його публікації.
Однак відмова була настільки категоричною, що Жуль Верн не наважувався більше запропонувати видавцеві цей роман. Офіційна відмова була висловлена Етцелем у листі без дати, який був написаний, вірогідно, наприкінці 1863 або на початку 1864 року. Ось уривки з нього[133]:
«Мій любий Верне, я віддав би усе на світі за те, щоб не писати вам сьогодні. Ви взялися за неможливе завдання — і впоралися з ним не краще, аніж ваші попередники в аналогічній справі. Це набагато гірше за „П’ять тижнів на повітряній кулі“. Якщо ви перечитаєте себе через двадцять років — ви зі мною погодитеся. Це схоже на погану журналістику; до того ж тему ви вибрали невеселу.
Я не сподівався на ідеальний твір; повторюю вам: я знав, що ви кидаєте виклик неможливому, але я очікував на щось краще. У тексті нема жодного вирішеного стосовно серйозного майбутнього питання, жодної критики, яка б не повторювала уже кимось зроблену та неодноразово перероблену карикатуру, і що мене дивує, так це те, із яким запалом, немов вас підштовхував на це диявол, ви взялися за таку болісну, таку неживу тему...
[...] Мені прикро, справді прикро через те, що я маю вам сказати — публікацію цього роману я вважав би справжньою катастрофою для вашого імені. Читачі могли б подумати, що „Повітряна куля“ — всього лише щаслива випадковість. Але я маю „Капітана Гатераса“, а тому можу сказати, що випадковістю є саме цей невдалий рукопис, але ж читачі про те не дізнаються [...].
Про те, на чому я, як я вважаю, знаюся, — тобто про літературу, тут немає нічого нового, — ви пишете, ніби світська людина, яка має до неї незначний стосунок; ніби людина, яка була присутня на всіх прем’єрах і тепер із задоволенням висловлює загальновідомі істини. Це не є ані схваленням, ані критикою. Це варто зазначити.
Ви недостатньо дозріли для цієї книжки, ви перепишете її за двадцять років. [...]. У тексті немає нічого, що суперечило б моїм переконанням або почуттям. Мене відштовхує сама лише література, майже у кожному рядку нижча за все те, на що ви здатні.
Ваш Мішель — просто бовдур, інші персонажі не кумедні — часто навіть неприємні [...].
Чи маю я рацію, дороге моє дитя, коли ставлюся до вас як до сина: суворо, але зичачи вам тільки добра?
Чи відвернуть мої слова ваше серце від того, хто наважується так суворо вас попередити?
Сподіваюсь, що ні, — однак знаю, що не раз помилявся у здатності людей сприймати щиру пораду [...]».
Оскільки цей лист зберігався у приватних архівах видавця Етцеля у вигляді чернетки, ніхто не може знати, чи вносив автор до нього якісь поправки, перш ніж надіслати Жулю Верну. До того ж відповідь Верна, якщо вона й існувала, втрачена, і дізнатись про те, як він відреагував на лист, тепер уже не видається можливим. Загальний спосіб, у який він у період з 1863 по 1870 рр. сприймав зауваження Етцеля[134], спонукають мене до думки, що він, певно, хоч-не-хоч проковтнув цю відмову без особливих нарікань.
Як можна трактувати таку відмову видавця у наш час? Відповісти на це запитання категорично видається завданням не з простих, оскільки ми маємо два елементи, що свідчать на користь роману і про які видавець тоді не міг знати. З одного боку — нам відомо, ким став Жуль Верн після публікації роману «П’ять тижнів на повітряній кулі» (і, як наслідок, усі наявні у «Парижі двадцятого століття» елементи вернівського світу цікавлять та приваблюють нас ще дужче); з іншого боку ми знаємо Париж двадцятого століття, і порівняння існуючих реалій зі світом, створеним надзвичайною інтуїцією молодого Верна, не може нас не дивувати. До того ж Етцель, очевидно, був дуже добре обізнаний зі смаками своїх читачів, і йому були знайомі аналогічні спроби, що їх робили до Жуля Верна інші письменники [у своєму листі до Верна видавець пише: «Ви взялися за неможливе завдання — і впоралися з ним не краще, аніж ваші попередники в аналогічній справі»). Не треба забувати, що «Париж двадцятого століття» орієнтувався на дорослу аудиторію і не був комічною забаганкою на кшталт, приміром, творів Альбера Робіда, які той написав кількома роками пізніше («Двадцяте століття», «Електричне життя» і т.д.). У представленому тексті персонажам Верна бракує достовірності (недолік, що у деяких персонажах письменника повторюватиметься протягом усієї його літературної кар’єри). Ймовірно, Етцель відчув, що має справу з текстом, який позиціонує себе як щирий, серйозний, ба навіть трагічний твір, авторові якого цього разу забракло таланту та який, хай там як, не відповідав літературному образу, створюваному видавцем для молодого письменника.
Як ми вже бачили трохи вище, Мішель Верн вважав, що роман «Париж двадцятого століття» був написаний іще до зустрічі батька з Етцелем. Це мало б означати, що після публікації «П’яти тижнів на повітряній кулі» (17 січня 1863 року) автор запропонував видавцеві написаний раніше твір. Але ж якщо уважно прочитати наведений вище уривок листа з відмовою Етцеля, написаного, очевидно, у період часу між публікацією «П’яти тижнів» («Це набагато гірше за „П’ять тижнів на повітряній кулі“ [...] Читачі могли б подумати, що „Повітряна куля“ — всього лише щаслива випадковість [...]») та роману «Подорожі і пригоди капітана Гатераса» («Але я маю „Капітана Гатераса“ [...]»), що його почали друкувати 20 березня 1864 року у першому випуску Етцелівського «Журналу для Просвіти та Відпочинку», це наштовхує на думку про те, що рукопис роману «Париж двадцятого століття» не датується періодом до зустрічі Верна з Етцелем. Прочитаймо ще раз уривок з листа: «Що мене дивує, так це те, із яким запалом, немов вас підштовхував на це диявол, ви взялися за таку болісну, таку неживу тему». Аби Етцель мав змогу написати слова «із яким запалом, немов вас підштовхував на це диявол», він повинен був знати, скільки часу Жуль Верн присвятив написанню цього твору. Ймовірно, кількома місяцями раніше (після публікації «П’яти тижнів...») Верн запропонував Етцелю свій проект; загалом видавець на нього погодився, а невдовзі після цього (на думку Етцеля — надто швидко) Верн уже передав йому готовий рукопис.
Хай там як, але рукопис містить у собі історичні елементи (дати, політичні події), які не дозволяють нам стверджувати, що роман був написаний до 1863 року. До слова, саме ця дата фігурує в рукописі стосовно Громадянської війни у Сполучених Штатах Америки.
Серед усіх текстів Жуля Верна, що з’явилися на світ після 1863 року, найбільше аналогій з романом «Париж двадцятого століття» має, без сумнівів, коротка жартівлива новела «Ідеальне місто»[135], незважаючи на глибоку різницю між двома цим творами. Перший з них — роман, що його дії відбуваються у 1960-х роках і в якому, по суті, йдеться про майбутнє; другий є фантастичною розповіддю, у якій прогулянка автора своїм гарним містечком Ам’єн у 2000 році є своєрідним засобом висвітлення недоліків міста у 1875 році. Майбутній міський радник[136] таким чином розважається і веселить свою аудиторію. Однак Жуль Верн явно черпає ідеї для своєї промови з рукопису «Парижа двадцятого століття», якому відмовили у публікації: автор був упевнений у тому, що з ним більше нічого вдіяти не можна.
Ось деякі приклади таких аналогій:
«Париж двадцятого століття»:
«Ходять чутки, що на підставі рішення, прийнятого генеральною асамблеєю акціонерів, з 1962 навчального року філологічні факультети буде ліквідовано. [...] Кому є діло до цих греків і латинян, придатних хіба що до того, аби позичити термінам сучасної науки декілька коренів! [...]»
133
З колекції Гондоло делла Ріва, Турин. Лист був опублікований у колективній праці «Видавець та його доба. П’єр-Жуль Етцель (1814-1886), Сен-Себастьян, вид-во „ACL Edition“», 1988, ст. 118-119.
134
Див. лист Жуля Верна до Етцеля, датований «в суботу ввечері» (початок 1864): «Чорт забирай, дорогий мій учителю, я конче потребував вашого листа, аби прийти до тями! [...] Згоден — я дурень, коли сам собі [sic] співаю осанну [sic] через своїх [sic] персонажів. Віднині я буду добряче затуляти їм рота» (Національна Бібліотека, листування Верн-Етцель, том 1, листи 7-8).
135
Йдеться про промову, яку Жуль Верн виголосив 12 грудня 1875 року в Ам’єнській Академії і яка пізніше була опублікована у «Спогадах» вищезгаданої Академії (том II, 1875). Того ж року вона з’явилася у вигляді невеличкої брошури (вид-во T.Jeunet, Ам’єн). Цей текст доволі часто цитується під назвою «Ам’єн 2000 року», проте така назва фігурує лише у виданні 1973 р.