До репетиторки Даруся бігала тричі на тиждень, і дуже собі дивувалася: ну нащо це їй?! Лише для одного коротенького листа, для привітання Марка з Різдвом? Вона ж нікуди не збирається виїздити. І нема з ким їй балакати англійською, якщо не зважати на Єлисея. І все ж Дарина твердо вирішила навчитися, якщо вже взялася. Ото Марк здивується, коли побачить її листа! Тільки треба приписку зробити, що послугами перекладача вона не користувалася. А може, й не треба. Сам має здогадатися.
Якось майже непомітно добіг кінця грудень. Світ готувався до католицького Різдва.
Дарина, хоч і була греко-католичкою, саме двадцять п’яте грудня вважала початком зимових свят. А кінцем Водохрестя. Це було дуже зручно, сміялася вона сама до себе. За малим не цілий місяць світлих празників! Однак нинішнє Різдво мало для Дарусі вкрай гіркий присмак.
Прийшовши на роботу двадцять четвертого грудня, на католицький Святвечір, вона дізналася, що сьогодні у клініці ще одне, велике свято. Офіційно відзначали заручини Ігоря Люсика та Станіслави Палій. На співробітників чекала вечірка із шампанським, якого так не любив Ігор, канапками з ікрою і тортом.
— Я не піду, — сказала Дарина пані Валентині, котра й повідомила їй цю новину. Брови завідувачки зійшлися в одну лінію на переніссі.
— Це ще чому?
— У мене навчання ввечері. Я не можу.
— Один раз пропустиш. Усі присутні на роботі мають бути й там. Це наказ.
— Пані Валю, — твердо мовила дівчина, — ми не в армії.
— Мушу нагадати, що наша клініка є одна велика родина, — трохи пафосно проголосила Фельдфебель.
Дівчину від цього фарисейства аж пересмикнуло.
— Так, авжеж. Гадаю, Ілона Кац відчула, що таке наша сім’я, на власній шкірі.
Пані Горбань нахилилась аж до самого Дарчиного вуха, і стиха, але твердо сказала:
— Не тягай плітки, мала, якщо думаєш і далі тут працювати. Досить з мене Зірки Бриль. А не буде тебе на вечірці, то нарікай потім сама на себе. Усе, кінець розмови.
Вибору не було — Дарина підкорилася.
Удень дівчата перешіптувалися, що на заручини прибуде — ну, а як же ж без нього? — сам Степан Палій, власник клініки і батько щасливої нареченої.
Даруся ж почувалася, мов засуджена до страти. День пройшов, як у тумані. Після зміни Дарина прийняла душ, бризнула на себе туалетною водою, яку відтепер постійно носила у сумочці, закрутила своє неслухняне волосся у чемний вузлик на потилиці, і повільно, як важкохвора, попленталася до конференц-залу.
По дорозі її нагнала Зірка Бриль:
— Ну як тобі це паскудство? Ще й змушують дивитися на цю комедію.
— Угу, — погодилася Дарина. — Я через цього клоуна мушу англійську пропустити.
— Англійську, — здивувалася Зірка. — Я й не знала, що ти ходиш на курси.
Дарина була люта на себе, що прохопилася про свої курси. От уже вся лікарня пліткуватиме. Та втрачати вже не було що:
— А що маю робити? Чоловіка нема, дітей нема. Мушу я хоч чимось після роботи займатися.
Зірка, яка назагал була дуже доброю, раптом ніжно погладила Дарину по голові:
— Не сумуй, Дарусю, ти ще такого гарного чоловіка дістанеш, що ми всі охнемо!
Даруся хотіла щось заперечити та несподівано для себе промовчала. Як блискавка у голову вдарила думка: саме так, ще трохи, дівчинко!
З конференц-залу вже винесли всі зайві стільці, залишивши тільки ряд уздовж стіни. На довгих столах стояли келихи, наповнені шампанським та червоним вином, і обіцяне частування: крихітні бутерброди з ікрою, шинкою та сиром, цукерки, банани, яблука та апельсини, і кількаярусний, вже порізаний на порції білосніжний торт.
Медсестри та санітарки, які без халатів нагадували зграйку барвистих пташок, пурхали залою одна до одної, щось щебетали та багато пили. Здебільшого шампанське, заїдаючи його солодощами.
Дарці було сумно. Пригадався смак «Вдови Кліко» і десерт, який Марк для неї замовив. Пригадалися також власні божевільні мрії про шлюб із Люсиком. Що ж, варто глянути на ту, яка порятувала її, вирішила Дарина і рішуче проштовхалася до центру зали.
Ігор стояв біля високої, довгої, як жердина, панянки, у зеленому платті, й обіймав її за талію. Стася Палій повністю відповідала описові Зоряни, і водночас була дуже гарненькою, як і кожна закохана жінка.
Дарка перевела погляд на Ігоря. У його зіницях, здавалося, замість бісиків стрибали доларові значки.
Дарина і не думала вітати молодят. Та щось ніби штовхнуло її у спину. Вона підійшла до завідувачки-Фельдфебеля, щоби попросити слова для привітання молодят.