Чи захищатиме її Деверса? Ні, не захищатиме. Вони ледь знайомі. Він знає про неї те саме, що й усі: молода працівниця судової поліції з блискучою освітою і яскравими талантами, що посварилася зі своїм батьком. Та для успіху слідства все це не має ніякого значення. Тут потрібен досвід старого поліційного хорта. Вона заспокоювала себе, кажучи, що час скоєння злочину був на її користь, адже труп знайшли під час її чергування. Її, а не когось іншого.
Вона розуміла, що в неї є приблизно тиждень, перш ніж втрутиться суддя, який ухвалює постанови. Упродовж цього часу вона може допитувати кого завгодно. Нишпорити там, де їй подобається. Залучати до роботи будь-яких партнерів і необмежено використовувати будь-які матеріальні ресурси. Як по правді, від такої перспективи їй аж дух забило. Чи здатна вона правильно застосувати цю владу?
Вона перемкнула авто на нижчу передачу і завернула праворуч, до бульвару Пастера. Раптом у пам’яті постало обличчя координатора з експертно-криміналістичної служби. Отого араба з чарівливою усмішкою. Ото вже дурна вона, що поквапилася тицьнути йому номера свого мобільника… Ну шерепа, та й годі! Сама із себе посміховисько зробила. Їй і досі вчувалося насмішкувате хихотіння Вероніки Руа за плечима.
Вона загальмувала перед червоним сигналом світлофора, що вогненною кулею сяяв у миготливій імлі, потім, не чекаючи, доки загориться зелений, стрімко взяла з місця. На даху авта вона заздалегідь поставила блимавку, та сирени вмикати не стала. Блакитний маячок у каламутній вечірній імлі…
Анаїс подумки спробувала зосередитися на розслідуванні, та в неї нічого не вийшло. Її душив гнів. На саму себе вона гнівалася. Ну чому вона, мов дурнувата, кидається на кожного чоловіка? Постійна невдоволеність, постійне бажання сподобатися… Як можна бути такою схибленою на коханні? Мабуть, самотність перейшла в неї у патологію. Звідси надчутливість до всього, що стосується кохання…
Коли вона бачила закохані пари на вулицях, у неї стискалося горло. Якщо в кіно герої цілувалися, з очей у неї котилися сльози. Звістка про те, що якась зі знайомих дівчат виходить заміж, змушувала її відкривати упаковання лексомілу. Їй було нестерпно дивитися на чуже кохання. Серце стало суцільним наривом, що гострим болем відгукувався на кожен дотик. Вона знала, як зветься ця недуга. Невроз. Знала також, хто їй потрібен, щоб зцілитися. Психоаналітик. Лихо тільки в тому, що з ранньої юності вона побувала в цілого легіону психоаналітиків. Безрезультатно.
Анаїс припаркувала свого «гольфа» біля собору й, не знімаючи рук із керма, заплакала. На декілька довгих хвилин вона дала вихід рясним сльозам. Це дало їй полегшу. Вона витерла сльози, висякалась і постаралася зібрати думки. Про те, щоб приїхати до поліційної дільниці в такому вигляді, не могло бути й мови. Там чекають лідера. А не шмаркате дівча.
Вимкнувши радіо, вона проковтнула пігулку лексомілу. Дістала айпода, наділа навушники. Поки подіє заспокійливе, не зашкодить трохи музики. Поллялися звуки «Райз» Ґабрієлі. Журлива пісня початку двотисячних, написана під впливом семпла Боба Ділана. У пам’яті один за другим спливали спогади. А тим часом диво-препарат долав журбу.
Вона не завжди була така. Нервова. Неврівноважена. Схильна до депресії. Колись вона була зразком рішучої і надзвичайно привабливої дівчини. Певної свого становища, свого чару, свого майбутнього. Батько був чільний фахівець із виноробства, коло нього упадали виробники найславетніших марок бордоських вин. Кам’яниця в Медоці. Відмінне навчання в ліцеї Тіволі. Атестат зрілості в сімнадцять років. У вісімнадцять — студентка правового факультету. Життєва програма: здобути магістерський ступінь із юриспруденції, а потім, як батько, другу вищу освіту зі спеціальності «наукове виноробство», після чого зробити кар’єру в царині правового захисту виноробів. Не програма, а цукерка.
До двадцяти років Анаїс ні на крок не відступила від того плану. Навіть коли часом цей план передбачав певні поблажки. Молодість повинна взяти своє… Вона бувала на бундючних балах, що їх влаштовували найліпші бордоські родини для своїх синів та доньок, й на менш формальних вечірках, що відбувалися, щоправда, у тому-таки товаристві, де учасники його впивалися найвишуканішими винами, — слава Богу, доста було спуститися в батьків льох. Частенько поверталася вона додому після відвідин чергового нічного клубу — віп-зал, прошу — і приятелювала з футбольними зірками департаменту Жиронда.