Судмедексперт Лонґо прислав їй світлину для впізнання і відразу ж зателефонував.
— Нічого й казати, обличчя скалічене бичачою головою. Убивця справді видовбав її від шиї до мозку, а потім надів цього страшного ковпака на черепа жертви як суцільну машкару. Та всередині були хребці й частина м’язової тканини. Ото вони й понівечили обличчя тому хлопчині.
Хлопчина… Добре дібране слово. Убитому було років із двадцять. Фарбоване чорним волосся, сяка-така стрижка. Напевне, гот. Криміналісти вже перевірили відбитки його пальців у загальнонаціональній базі даних — марно. Він ніколи не відбував покарання і навіть жодного разу не затримувався поліцією за дрібні правопорушення. Результатів із Автоматизованої національної системи генетичної інформації ще не було — для проведення всіх необхідних аналізів потрібен час.
— Це його й погубило?
— Ні, він уже був мертвий.
— Причина смерті?
— Чуття не підвело мене. Передозування. Сьогодні вранці надійшли результати токсикологічного аналізу. У крові виявили майже два грами героїну.
— Ти впевнений, що він помер від цього?
— Ніхто не може витерпіти таку дозу. Я кажу про майже чистий героїн. Проте інших ушкоджень нема.
Анаїс перестала писати.
— Що ти називаєш майже чистим героїном?
— Ну, скажімо, вісімдесят відсотків.
Анаїс добре знала світ наркотиків. Встигла познайомитися з ними в Орлеані, який був перехрестям наркоторгівлі в регіоні Іль-де-Франс. І добре знала, що дурману такого ступеня чистоти на ринку не буває. Ніде. Надто ж у Бордо.
— Що ти ще можеш сказати про результати токсикологічного аналізу?
— Тебе цікавить ім’я й адреса дилера?
Анаїс не звернула уваги на кпини.
— Зрозуміло тільки одне, — озвався за мить Лонґо. — Наша жертва — давній наркоман. Я ж показував тобі його руку. Сліди ін’єкцій є навіть на п’ястях. Носові перегородки мені дослідити не пощастило з огляду на жалюгідний стан кісток і хрящів, та мені й не потрібні були підтвердження. Хлопчина давно вживав героїн. І нізащо не ризикнув би вколотися, якби знав, що йому пропонують. Передозування наркотиків — це завжди результат помилки. Наркомани постійно ходять на грані життя і смерті, та інстинкт самозбереження не дозволяє їм свідомо перетинати її. Отож, хлопчині продали — чи й просто так дали — дозу героїну, не попередивши про її склад. Задихнувся, — підвів риску судмедексперт. — Усі ознаки наявні. Типовий випадок ГНЛ.
— Чого-чого?
— Гострого набряку легень. Зіниці звужені під дією героїну і через мозкову кисневу недостатність. Крім того, в роті накопичилося трохи рожевої піни. Задихаючись, він плювався плазмою. Серце ще функціонувало, але вже з останніх сил. Довго воно не витримало б.
— Ти можеш встановити точний час смерті?
— Він помер не цієї ночі, а попередньої. О котрій годині, хтозна.
— А чому саме вночі?
— А в тебе є інші міркування?
Анаїс подумала про імлу, що оповила місто ще добу тому і стояла цілісінький день. Убивця міг діяти коли завгодно, хоча, звісно, елементарна обережність диктувала йому необхідність пересуватися з таким вантажем під захистом нічної пітьми. Ніч і туман, подумалося їй. «Нахт унд небель». Документальний фільм Алена Рене. Найстрашніший із фільмів, які вона бачила про німецькі концтабори. «Облиш надію, як заходиш сюди». Щоразу, як вона знову проглядала цей фільм, тобто часто, на думку їй спадав батько.
— Є ще одна дивина, — докинув Лонґо.
— Яка?
— У мене таке враження, неначе з нього виточили кров. Тіло аномально бліде. Я перевірив інші тканини. Слизові оболонки повік, вуст, нігті… Скрізь те саме.
— Але ж ти сказав, що на тілі немає ран чи інших ушкоджень.
— Так отож. Мені здається, убивця виточив із нього літр чи два крові. Слідів од нещодавніх уколів так багато, що неможливо визначити, куди зробили смертельну ін’єкцію. Та поміж ними може бути і слід від зовсім іншого уколу — зробленого, щоб виточувати кров.
— За життя його зробили?
— Авжеж. У мерця крові не візьмеш.
Анаїс зазначила в записнику: «Опир?»
— Щось іще?