— Гадаю, в Мішелля — чи в людини, що видає себе за нього — яскраво виражена реакція втечі.
Анаїс широко розплющила свої темні очі.
— Спершу я вирішив був, що ми маємо справу із синдромом ретроградної амнезії. Це класичний випадок утрати пам’яті, тобто особистої, персональної пам’яті пацієнта. Уже наступного дня після надходження до пацієнта почали повертатися спогади. Минуле начебто потроху спливало на поверхню. Та насправді відбувався протилежний процес.
— Протилежний процес?
— Наш ковбой не згадує, а вигадує. Створює собі нову особистість. Ми називаємо це явище психотичною, або дисоціативною, втечею. У психіатричному жаргоні є ще один термін — синдром «пасажира без багажу». Це дуже рідкісна патологія, хоч і відома ще з ХІХ століття.
— Поясніть, будь ласка.
Фрер узяв першу книжку з тих, які приніс, погортав її (вона була англійською) і розгорнув на потрібному розділі. Обернув книгу, щоб Анаїс могла прочитати її назву — «Лабіринт особистості». Автор — такий собі Мак-Фелд із Шарлоттського університету, штат Північна Кароліна.
— Деколи трапляється, що людина, яка зазнала потужного стресу або була приголомшена, звертає за ріг вулиці й раптом губить пам’ять. Згодом їй починає здаватися, наче вона щось і згадує, та насправді вона створює собі нову особистість і нове минуле, аби лише не повертатися подумки до того, що скоїлося з нею. Це своєрідна втеча, але ніби втеча в самого себе.
— А така людина усвідомлює, що вона робить?
— Ні, не усвідомлює. Мішелль, наприклад, щиро вірить, що він згадує подробиці свого життя. Хоча він просто міняє свою шкуру.
Анаїс замислено погортала книжку, навіть не намагаючись щось там прочитати. Вона міркувала. Матіас уважно спостерігав за нею. Вуста її були міцно стиснуті. Раптом вона кліпнула. Щось підказувало йому: їй відомо, що таке психічний розлад. Раптом вона звела на нього очі, і Фрер аж здригнувся од несподіванки.
— І давно наука вивчає такі випадки?
— Перші випадки психогенної реакції втечі були зафіксовані в ХІХ столітті у США. Зазвичай причиною були нестерпні умови життя: борги, родинні чвари, тяжка праця. Утікач виходить у справах і більше не повертається до хати. Дорогою він усе забуває. А коли згадує, то виявляється, що він став геть іншою людиною.
Фрер узяв іншу книжку й розгорнув її перед працівницею поліції на потрібній сторінці.
— Найвідоміший випадок — Ансель Борн, проповідник-євангеліст, що перебрався до Пенсильванії й під іменем А. Дж. Браун відкрив крамничку канцтоварів.
— Борн? Як ото Джейсон Борн?
— Роберт Ладлем узяв його ім’я для свого персонажа, що потерпав од амнезії. В Америці воно стало загальною назвою.
— А це не те саме, що так званий синдром множинної особистості?
— Ні. У тих, що потерпають від цього синдрому, усередині співіснує відразу декілька особистостей. Та у випадках, про які я кажу, відбувається навпаки: людина ніби стирає свою попередню особистість і обертається іншою. Ніякого співіснування немає.
Анаїс неуважно переглядала статті, присвячені феноменові, навіть не намагаючись читати тексту. Її більше влаштовували живі пояснення лікаря.
— І ви вважаєте, що це і сталося з Мішеллем?
— Я певен цього.
— Чому?
— По-перше, всі його спогади несправжні. Це ви й самі легко перевірите. По-друге, в них відчувається штучність. Вони зроблені нашвидкуруч, але, звісно ж, підсвідомо.
— Наприклад?
Матіас підвівся і пройшов за грубий дубовий прилавок, що служив завідувачці штаб-квартирою. У шухляді знайшов те, що шукав, і виклав перед нею коробку з грою «Ерудит».
— Наш незнайомець каже, що звати його Мішелль.
Він виклав із пластикових квадратиків з літерами ім’я МІШЕЛЛЬ.
— Досить часто підказане підсвідомістю ім’я — анаграма іншого імені.
Він перемішав квадратики і склав з них інше ім’я: ШЛЕМІЛЬ.
— І що все це означає?
— А ви ніколи не чули про Петера Шлеміля?
— Ні, — відказала вона.
— Це герой роману ХІХ століття, написаного Адельбертом фон Шаміссо. Чоловік, що згубив свою тінь. Либонь, наш пацієнт, створюючи собі нову особистість, згадав про цю книжку.
— А як це пов’язано з ним?
— Може, під утратою тіні розуміється втрата своєї минулої особистості. Відтоді як Мішелль надійшов до нас, йому сниться той самий сон. Він іде під спекотним сонцем безлюдним селом. Раптом відбувається безгучний вибух зі сліпучо-білим світлом. Він тікає, але його тінь залишається на стіні будинку. Мішелль залишає за собою свого двійника.