— Чаєм? Хачю чаю аж... — вирвалося в Северина, і він мимохіть підморгнув їй.
— Тагда в чьом дєла? — промовила ніжно провідниця грудним регістром і лагідно підштовхнула Северина, поклавши йому на талію свою ручку. — Прашу дарагова гостя... — Северин мов сомнамбула покрокував, розмліваючи від ніжного доторку.
Вони увійшли до купе провідника. Гарячий чай уже стояв на столику.
— Да, кстаті, мєня завут... — витримавши коротку павзу, промовила провідниця, — Свєтлана. Свєта. А вас как?
— Сєва. Северин, — пробелькотів він.
— Какоє дівнає імьа! Сєвєрін... Ви что із Сєвєра? — раптом розсміялася дівуля.
— Та ні, я с Юга!
— Южний наш мужчінка? — раптом простогнала та і рвучко кинулася на Северина, осипаючи його жагучими поцілунками й зриваючи з нього одяг...
Северин отямився, сидячи голесеньким на підлозі. Розпашіле голе тіло провідниці лежало горілиць на нижній лаві й здавалося зовсім не дихало.
— У це неможливо повірити... — шепотів тремтливими вустами Северин.
Його повільно став обіймати густий жах. Він скочив на ноги, але одразу ж і впав на підлогу. Він сильно вдарився головою, але попри те, що забій був досить болючий, Северин сяк-так звівся на коліна, зібгав свою одежину й став швиденько зодягатися. Провідниця розімліло прошепотіла:
— Вас правєсті?
— Нєт! Я сам! Спасіба. Ба... — защіпаючи ґудзики джинсів уперто незграбними пальцями, нервував Северин.
— Так ви схадіть ілі астайотєсь? — промуркотіло на лаві й ліниво потяглося, мов кішка.
— Я вазвращяюсь к сєбє! — аж крикнув Северин і, рвонувши двері, вискочив з купе провідника й помчав коридором до свого вагона.
Уже добігаючи до протилежного кінця вагона, Северин раптом побачив у вікні дверей чиюсь постать. Двері відчинилися, і в них з’явилася та сама провідниця — одягнена і причесана — належно по формі, ніби нічого й не було...
— Ви кавота іщіте? — запитала вона учтиво.
— Я!? — розгублено вигукнув він.
— Ви із какова вагона? — промовила вона вже підкреслено учтиво.
— Я... А ви як тут? Ага... Ні, я... Усе нормально! Нормально! Я просто повертаюся до себе... у свій восьмий вагон... — з усіх сил тамуючи емоції й тримаючись за голову обома руками, прошипів Северин.
— Вас правєсті?
— Нєт!!! — істерично закричав він і, відштовхнувши провідницю, прошмигнув повз у двері далі в тамбур, а там через галасливо грюкаючий важким залізом міжвагонний перехід ускочив до наступного тамбура. Пробігаючи коридорчиком повз купе провідника, він краєм ока лизнув зирком табличку на дверях. Там було написано: «Іванов Іван Іванович». Не збавляючи темпу, він добіг до свого купе, рвучко відкрив двері, як раптом зустрівся впритул лицем до лиця з СА-Сєдом.
— Господи! — вирвалося в Северина з грудей.
— Чого тобі, сину мій? — баритоном відповів СА-Сєд і несподівано розсміявся весело, немов розбив піраміду більярдних куль. — Гарно вийшло, правда? Майже так само, як у тому відео про Марс!
Северин утомлено впав на свого дивана й заплющив очі. СА-Сєд теж умостився на свого і, сягнувши рукою під диваном, витяг невеличку м’яку сумку. Відкрив. Дістав пляшку коньяку, чорного хліба, запакованого в поліетилен, масла в коробочці й упаковочку малосольної червоної рибки.
— До речі, можемо перекусити. Я вас запрошую, Северине. Не бажаєте? — По паузі додав, розтягуючи слова: — Ось, такий варіант дійсності. Правда, дуже правдоподібний?
Северин мовчки обмацував голову: ні ґулі, ні болю. Усе зникло, як і не було. СА-Сєд розкрив вакуумну упаковочку з рибинкою, намастив маслом окрайчик чорного хлібця і поклав зверху плястерку рибки. Налив коньяку собі з півсклянки і спокійно мовивши «Прост», повільно випив маленькими ковтками й узявся закусювати бутиком. Апетитно приплямкуючи, він заговорив знову:
— Забудь про тих... Сірих. Це все тільки байки. Я розумію тебе, Северине. З цим усім, що зараз тут діється, важко одразу дати собі раду. В такі речі взагалі мало хто вірить одразу, але ж ти не є з пересічних особистостей. Ти людина мисляча. Шукаюча. Я тобі ось що скажу. Ти можеш зійти на першій зупинці, і ми з тобою вже не побачимося в цьому житті. А можеш приїхати до Львова зовсім іншою Людиною. Людиною, яка розуміє щось таке особливе і надзвичайне, не тільки про себе самого, а взагалі про цю планету й вашу цивілізацію, про всі ці дурниці щодо інопланетян, що про них пишуть на сторінках фейсбуків і різноманітної макулатури жовтої преси. Щодо цієї істерії довкола контактів з інопланетянами. Ось подивися на мене, я й справді не тутешній. У твоєму розумінні. Для тебе я теж є отаким інопланетянином. Правда, втіленим у людському тілі. То що? Хіба з цього варто робити таку істерику? Дурниця це все. — СА-Сєд посміхнувся кутиками уст і повів далі: — Дивися на світ простіше, Северине, бо насправді ти й тільки ти твориш те, що називаєш власним світобаченням. Твій світ тебе береже й тримає в своїх цупких руках, бо ти сам же й твориш його щомиті. І все, що діється в цьому світі, створюєш ти сам. Невже так важко це зрозуміти? Навіть дитині це ясно.