Северин попустив трохи напруження в руках і відчув, що якась сила його відтягує від того СА-Сєда. Северин похапцем схопився за його шию, як мале дитя хапається за матір, коли чогось боїться, і міцно заплющив очі...
— Я пожартував, Северине. Я не щезатиму. Відкрий очі, ми в купе!
Северин відкрив очі й побачив, що сидить за столиком, тримаючи в руці чарку.
— Ну що? Відлягло? Давай за дійсність! — промовив СА-Сєд і перехилив шкалика.
Северин машинально випив свого. Рука його тремтіла, і коньяк рясненько скропив підлогу. Поставивши шкалика на стіл, він, повільно акцентуючи кожне слово, запитав:
— Що... це... було..?
— Випадання в нульову точку, — безбарвно промовив СА-Сєд.
— Ш-ш-ш-що-о-о!!!??? — втягуючи в себе повітря, артикулював Северин.
— Є така властивість людини, коли трапляється так, що не все, що діється, дано вам побачити.
— Тобто? — насилу видихнув Северин.
— Ти ж сприймаєш кіно? Ти бачиш світло лампи розжарювання як сталий процес, так?
— А! Ти про частоту вібрації, тобто мерехтіння фази... — перебив того Северин.
СА-Сєд торкнувся рукою Северинового плеча.
— Так, я саме про те, чого начебто немає, але воно все-таки є, і завжди було і буде. Ти пробуєш стати достойним цих питань, які ставиш тут переді мною. Це вже ліпше. Будь простішим, бо інакше наслідки, друже мій, завжди будуть неочікуваними, — посміхаючись вів далі Са-Сєд. — Так, ви звикли все бачити на свої очі й довіряти побаченому. А ще більше звикли потримати чи помацати руками, щоб пересвідчитися в реальності того, що діється і є довкола вас. Однак ви забули, а якщо навіть і не забули, то просто не помічаєте того, що є реально присутнім і водночас паралельним вашому існуванню. Є моменти, коли ваш мозок не фіксує інформації, що надходить із зовнішнього простору. Не око й не вухо, і не інші ваші рецептори сприйняття інформації ззовні ловлять момент дійсного, а мозок людський, тому одразу вмикається ваш розум. Той ваш процесор, що обробляє інформацію і розкладає по відповідних кластерах уже знаного й відомого, з яких ви складаєте своє особисте світосприйняття, тобто свою персональну картину Світу. І ось саме в цьому й криється одне велике невідоме — певна дистанція між сигналами рецепторів і роботою твого мозку, а також з усвідомленням твоїм розумом змісту цих сигналів. Тут є часова відстань, і в кожного з вас вона є подібною і різною. Та про це трохи згодом... Тому ти проекцію кінофільму на екрані бачиш плинною, а не окремими кадрами, тому світло лампи є сталим, а не мерехтливим. Так само телеекран чи монітор комп’ютера. Це ритмічна природа вашого виміру, і вона витренувала таким і ваш мозок. Вам тільки здається, що те, що ви бачите, є таким, яким ви це бачите. Проте не все, що в природі відбувається, дано вам побачити. Діапазон сприйняття вашого зору насправді дуже вузький, так само слух ваш сприймає тільки певний діапазон частот і що вище і що нижче цього діапазону вам просто не є доступним. Так само й решта ваших рецепторів мають приблизно однакову сталу обмежену чутливість. На противагу вам ті самі коти бачать і відчувають значно більше за вас. Та й узагалі тварини Землі вміють багато такого, до чого вам дуже далеко.
— А чи не є це свідченням того, що ми, люди, не є землянами, а прийшлими? — перебив його Северин і повів далі: — Я часто замислювався над цим... Ми справді якісь... надто тендітні для таких умов тут на Землі. Через це так багато гинуло й продовжує гинути нашого брата від холоду й голоду й від різноманітних хвороб?
СА-Сєд промовчав. Северин подумав, що той, може, образився чи не хоче говорити на цю тему, тому зайшов з іншого боку:
— Значить поряд із нашим світом існує ще якийсь. Той, що ми його не бачимо й не помічаємо?
СА-Сєд усміхнувся. І Северинові стало зрозуміло, що той усе бачить і чує. СА-Сєд витримав хвилинну паузу й почав так, наче з початку:
— Кожному своє, — мовив він, підморгуючи. — Кожне обмеження живе в своєму обмеженому світі. Ваші «теорії струн» чи паралельних світів, це лише моделі варіантів Усесвіту, творені вашою розділеною природою, вашою обмеженістю. Тому мені ніби простіше пояснити тобі це, як «варіанти Божих творів», що їх є безмежна кількість. Твоя дійсність існує не тільки в одному варіанті, лише тобі відомому. Та й узагалі, якщо вже бути до кінця відвертим... Ти й сам, мабуть, уже давненько підозрюєш, що людське життя теж не є лінійним процесом. А зиґзаґами, тобто переходами з одних сюжетів і варіантів дійсності в інші. Такі, що ти їх сам створюєш, тобто перетворюєш з попереднього варіанта на те, на що хочеш змінити й міняєш, уносячи в наступному варіанті ті поправки, які тебе мотивують до вчинення наступних конкретних дій і вчинків. Тому те, що ти перетворюєш, те і сам проживаєш. Словом, маєте те...