Северин підняв руку, зупиняючи СА-Сєда:
— Тобто ти хочеш сказати, що ми колись мали високий рівень розвитку й такі технології, які зараз нам здаються просто фантастикою і..? Що, ота високорозвинена цивілізація сама себе закатрупила?
СА-Сєд упіймав і вдячно потис підняту в повітрі Северинову правицю своєю і, продовжуючи тримати її, заговорив спокійним тоном:
— Так. Саме так. Ви захопилися зовнішнім і забули про внутрішній світ. Це як будувати оболонку без внутрішнього каркаса. Ви здобули технологічні висоти, за якими так гналися навперейми з собі подібними групами, що населяли ось цю саму Землю, але втратили духовний зв’язок зі Всесвітом, з Богом, як уже на те пішло. Відбулася деформація інформаційних структур, і стався колапс. Легенда про Ікара цьому є підтвердженням. Ти сам добре знаєш, що в природі найголовнішим є Гармонія. Подібним чином відбувається і зараз. Тільки на значно нижчому техногенному рівні. Проте, як не дивно, теперішня ваша робота направлена не лише на матеріальний формат, а й на духовний пошук. Тому надії тепер набагато більше, що ви таки здобудете необхідного досвіду для вашого духовного переродження. Цей процес є набагато складнішим ніж перельоти з планети на планету чи навіть в інші галактики. Технології зовнішнього простору мають обмеження, бо як не крути, вони завжди впираються в процеси метафізичного характеру. А внутрішні технології є безмежними за своїми перспективами. Однак доступ до «внутрішніх технологій», якщо так можна висловитися, потребує передусім духовного перетворення не однієї Людини, а певної кількості землян, потрібен певний градус, за якого ці процеси стануть незворотними. А сьогодні з вашим уявленням про матеріальний Рай і вашою зав’язкою на матерії, на грубій вібрації інформаційних енергій дорога до тонких духовних процесів є відкритою не для всіх. Кожен може лише доторкнутися до цього стану. Одиниці знають, як цей процес робити перманентним. Та ніщо не стоїть на місці, — мовив Са-Сєд і по хвилі додав: — Життя триває.
Запанувала пауза. Северин ніяково визволив свою долоню з долоні СА-Сєда. Потяг торохтів, зі скрипом і скреготом підгецував вагон, радіючи з того, що впіймав у пастку свого купе, як у сачок, оцих двох метеликів — мудрагеликів. Промайнула хвилина. Друга. Третя. Северин сидів із заплющеними очима. СА-Сєд розлив решту коньяку, але пити не став, а просто поставив шкалики на столі поруч один одного так, що вони торкалися стінками.
— Ось поглянь, дуже наглядний приклад. Ось ці дві чарчини мають однакові ємкості й у них однакова кількість однієї й тієї самої речовини — коньяку. Коли все порівну, то є гармонія і мир, а значить, є перспектива до спільного діяння. До партнерства. Коли в котрійсь із чарчин буде більше або менше «коньяку», то відразу ця нерівність диктуватиме перспективи вже інакшого характеру. До миру й партнерства тут одразу стає далеко. Отак і з життям кожної цивілізації. Як хтось із вас колись точно сказав: «Яка кухня, така і пісня!». Ну що, тепер мої слова переконливіші за попередні?
Северин ліг головою до вікна і дивився в стелю. СА-Сєд подивився на нього й собі приліг так само. Северин відчув дивний стан спокою. Йому стало якось так спокійно на серці. У цім спокої повільно вирізнялося розуміння того, якими глупими проблемами він звик перейматися і керуватися у вирішенні всіх своїх життєвих проблем з рідними, друзями й тими, з ким йому, як здавалося завжди, було і є «не по дорозі». Проте ще одна думка непокоїла його, і він, повернувши голову до СА-Сєда, спитав: