— Скажи, якщо ми могли так високотехнічно підніматися й падати впродовж тривалого проміжку часу, то чи не значить це, що ми так ніколи й не виростемо у вищу форму цивілізації?
— Обов’язково виростете, — промовив СА-Сєд дивлячись у стелю. — Усе колись та виростає. Але є одне «АЛЕ», можна бути в авангарді еволюції, а можна спати в хвості. Тебе зацікавило те, що Місяць, а разом із ним Марс та інші планети Сонячної системи мають багато цікавого й навіть натякають на існування життя на їхній поверхні. З цим я не сперечаюся. Життя не минає, воно переходить з одного виду існування в інший. Часом у зворотному напрямку, часом у бік від усіх можливих прогнозів і сподівань.
— На Марсі є піраміди... — промовив Северин, ніби от щойно пригадав дуже важливий факт.
— Так, є. Ніхто не сперечається. Там багато чого є, на тому Марсі. Ви там добряче погосподарювали свого часу. Та що з того... В американському місті Детройті теж багато архітектурно красивих будинків, вулиці, кафе, театри, церкви, тільки там уже ніхто не живе, і все це повільно руйнується. Прийде день, коли там буде пустеля. Проте завжди залишається можливою перспектива того, що там знову поселяться люди, і місто відродиться. От тільки як надовго й заради чого там поселяться люди? От скажи мені, заради чого вам пертися на Марс? — Са-Сєд повернув голову до Северина, чекаючи на відповідь.
— Заради корисних копалин, за новими відкриттями, за...
— За грошима... — підмітив СА-Сєд, наче тільки чекав цього моменту. — За одним і тим самим... Значить Земля колись, можливо, матиме такий самий вигляд, як от тепер має Марс... Перспективка! Розумієш, про що я?
Северин помовчав хвильку в задумі й, повільно розмислюючись, запитав:
— Значить ми таки колись були на Марсі? Ти цього не відкидаєш?
— Та були. І що з того? Бачив у «Ґуґлмепс», що там зараз? Це не сліди рук інопланетян, це справа рук ваших пращурів. Вони винищили одні одних, а з тих, хто чудом уцілів, виродилося сьогоднішнє плем’я землян та й ті, що якось приловчилися жити на тому самому Марсі чи Місяці. А от на Венері живе вже нове покоління цивілізації вищого рівня. Так само на Юпітері, Сатурні, не кажу вже про Сонце. Ви їх не можете зустріти й навіть вирахувати, бо вони є вільними від фізичного виміру. Та й ви їх не дуже цікавите, бо вони мають свої нові завдання й нові обрії, що торкаються наступних рівнів життя.
— Стоп! — аж зірвався з дивану Северин. — Стоп-стоп-стоп-стоп! Дивись, який ти! А хіба не можуть десь у якійсь галактиці народитися розумні істоти? Якісь там гуманоїди, які мали виключно свій шлях еволюції, і тому вони зовсім не схожі до людей. Проте за рівнем розвитку можуть бути так само проявлені у фізичному Всесвіті й триматися таких самих координат і системи цінностей, як і людство зараз. Адже може таке бути? З мільярда мільярдів зірок і екзопланет? Га?
— Кількість тут нічого не значить. Серед трильйонів піщинок у Сахарі не знайдеш піщинки, котра рухається сама собою. Марксізьм, батюшка, вас побив добряче. Віруси, однако! Калічєство нє всєгда пєрєходіт в качєство...
— Думаєш?
— Так. Я думаю. Я повсякчас думаю, бо я живу.
— Не блазнюй, ці підколи недоречні. Значить, що в усьому Всесвіті, яким ми його бачимо, живі істоти тільки ми, люди?
— Говори до гори... — обурився СА-Сєд. — Що ти знаєш про фізику?
— Насправді дуже мало, — потер пальцями ніздрі Северин.
— Ото ж то! Всесвіт, яким ви його бачите, є старішим за всю цю сонячну систему... Світло зірок, які вже давно згасли і щезли все ще досягатиме твого ока впродовж тисяч, сотень тисяч світових років. Це — раз. Друге: фізика не є сталістю, як і будь-що в цім світі. Поцікався про всяк випадок природою протона й електрона. Проте навіщо створювати собі проблеми, досить того, що знаю! Правда? Отож бо! Лінощі тримають вас логічністю вашого життя. Тому ви звикли вважати дійсністю те, що відчуваєте. Я вже повторююся! Та разом з тим ви кажете: «Двічі в ріку не увійдеш». То хто вам доктор?
— Рабіновіч! — засміявся Северин.
Сміявся і СА-Сєд.
— А знаєш, — знов почав Северин. — Я таки зрозумів тебе. Дякую тобі... Хотів сказати «чоловіче». Та якось язик не повертається.
— Нічого. Чоловіком я і є. Моє чоло є вічним. Я змінюю тільки «шапки». Як ось це тіло.
— А що ти зробив з його господарем, якщо так можна скласти запитання?