— Це що, одна з ваших, — спитав Северин, як тільки міг серйозно.
— З ваших... — так само незворушно відповів СА-Сєд. І не змовляючись вони розсміялися. Реготали, присівши, аж до сліз, потім, довго відхекуючись, підвелися, стали знову обличчями до вікна й надалі спокійно тривали в мовчанці. Северину зробилося якось млосно на серці. Можливо від того, що за вікном пішов дощ? І, як це буває під час дощу, коли стоїш у проході вагону, що мчить «на всіх парах», тоді чомусь усе, що за вікном, набуває якогось особливого ностальгічного відтінку. Навіть барви листя дерев, трави, земля й вода в калабанях, чи от у ріці під мостом. Усе якось змінює свій смисл. І стукіт коліс на стиках рейок додає особливого звукового колориту биттю серця — часу життя.
Северин знову пригадав Маринку. Деталі її тіла спалахували в його уяві як слайди. Тріснута нижня губка її ледь-ледь сочилася сукровицею, і він цілував її, ніжно торкаючись ранки язиком. Солонувата і заразом солодка... Запах її грудей, волосся голови, з-під пахв, стоп ніг... Усе пам’ятав зараз так явно і сильно. А головне, погляд: прохаючий, тривожний і одночасно жорстокий і вимогливий, сповнений жаги і влади, сили й безсилля... «З протилежностей зіткано жінку...» — думав Северин.
Раптом крізь кудлаті густі хмари вдарило проміння в шибку вікна, і на склі, всіяному знадвору бризками крапель дощу, відбилися в світлі сонця два обличчя. Северинове й СА-Сєдове.
— Життя триває, — промовив Северин.
— Мусить, — відповів СА-Сєд.
Частина друга
Несподівано, як це завжди буває в поїздці залізничним транспортом, потяг ускочив у тунель. Стало темно. Северин спокійно сприйняв цю темряву й десь у глибині свідомості вже відчув, що от-от потяг знову вискочить на поверхню до сонця. Він навіть приготувався видихнути набране в груди повітря, але за якусь мить у вагоні увімкнули світло, а потяг усе ще так і шпарив крізь тунель. Северин тихо зітхнув і глянув на СА-Сєда, але той з абсолютно природною байдужістю відвернувся від вікна і повільно ввійшов у купе.
Северин дивився на нього, і якась тривога забриніла йому в серці. Він глянув у бік провідника, той порається біля бойлера, набираючи кип’ятку до термоса. Провідник теж поводився абсолютно нормально і головне спокійно. Цей спокій знову наводив на Северина якийсь потаємний страх. Він знову повернувся до вікна. За шибою миготіла темна, ледь висвітлена відбитим світлом від вікон вагона стіна. Тунель виявився неочікувано довгим. Северин пробував згадати, а чи насправді йому доводилося колись проїжджати потягом, що прямує до Львова, крізь тунель. Нічого подібного на тунель на цьому маршруті не було. Северин уже припускав думку, що можливо це якась нова дорога? Проте через яку таку гору прокопано цей тунель.
— Щось довго цей тунель не закінчується! — з доволі вдаваною байдужістю голосно промовив Северин, адресуючи це провідникові.
Провідник наче й не чує його, клопочеться з бойлером, шуфелькою підсипаючи крізь розкриті невеличкі дверцята чергову порцію вугілля.
Северин зазирнув у купе. СА-Сєд сидів за столиком на своєму місці й роздивлявся сторінки журналу кросвордів. Северин увійшов, усівся на своє місце.
— Це знову твої штучки? — запитав іронічно Са-Сєда.
— Які? — СА-Сєд опустив розгорнутий журнал долі й зиркнув, усміхаючись, на Северина.
— Оцей тунель! — аж крикнув Северин.
— Ах, тунель... Ну, тунель! Ну а що тут такого дивного? — з легким роздратуванням промовив СА-Сєд, знов устромивши свої очі в журнал і перегорнувши сторінку, почав шукати щось на столику.
— Що? — звівши брови, вирячився на СА-Сєда Северин. — Ти питаєш, що тут такого дивного? На цій гілці тунелів не має і бути не може! Я знаю цю дорогу, як свої п’ять пальців. Ми що, в Альпах?
— Ні, ми просто в тунелі, — кинув той.
— Знову одне й те саме! — Северин збагнув, чого шукає СА-Сєд, встав і дістав з наплічника кулькову ручку й простягнув її сусідові. Той мовчки взяв і, лиш кивнувши головою, промовив:
— А що ще тобі сказати. Це так би мовити пауза.
— Пауза? У чому?! І чому?!! — щораз то голосніше питав Северин.
— Пауза для поглибленого пізнавання суті справи. Ти тільки не бійся, це не навічно, — так само байдуже відповів СА-Сєд і взявся записувати щось у клітинах кросворду.
— А з чого ти вирішив, що я боюся? — через силу посміхнувся Северин. — Мені просто якось... від несподіванки...
— Заспокойся. Ми ж з тобою начебто вже непогано порозумілися, то навіщо починати все спочатку.
СА-Сєд швидко заповнював клітинки кросворду.