— Циліндр теж один, але є два джерела світла, два екрани й дві різні реальності. Отже, що більше джерел світла, то більше варіантів реальності.
— І що з того?
— Ти звик світити з єдиної точки свідомості. У тебе зараз тільки один ліхтарик, тому ти бачиш лише те, що освітлює твій одинокий промінь.
— Який промінь?! — крикнув Северин.
— Ми в тунелі? — утомлено запитав СА-Сєд, як продавець запитує покупця, котрий не знає, чого хоче.
— Так! Ми в тунелі! — кричав Северин, у тоні «дурень — від дурня чую».
У дверях з’явився провідник, тримаючи тацю з філіжанкою кави й склянкою чаю.
— Усі тунелі колись та кінчаються, так любить казати моя стара, коли я щось забуваю, — посміхаючись, промовив провідник і додав: — А солоденького?
— Ось тобі ще одна реальність! — бадьоро вигукнув СА-Сєд і додав: — Давай!
Провідник поставив на столик невеличкого поліетиленового мішечка, розв’язав ґудз, розгорнув, і в купе пахнуло прянощами.
— Ось ще й такі пляцки моя стара пече. Може чогось до кави й чаю міцнішого?
— Ні, дякую, — промовив СА-Сєд, — у нас зародилася ділова розмова, яка потребує тверезості.
— Як собі бажаєте, — вдячно відповів провідник, зібрав зі столика порожні келишки і пусту пляшку та й рушив на вихід з купе.
— А коли в нас найближча зупинка, — раптово запитав Северин.
Провідник аж зсутулився від цього запитання, але мовчки вийшов з купе в коридор і вже звідтам крикнув:
— Наступна зупинка згідно розкладу.
Северин захитав головою. Глянув на сусіда і з докором промовив:
— А тут у вас корупція, як подивлюся.
— А ще, що скажеш?
— А ще... Ну добре, нехай і так. Я погоджуюся з твоїми словами щодо ілюзії реальності. Тоді виходить так, що взагалі все моє життя є ілюзією?
— Творчістю, — сьорбнувши гарячого чаю, посміхнувся в склянку СА-Сєд і додав: — ти сам можеш світити на об’єкт з різних точок одночасно і бачити різні варіанти перспективи для своїх кроків, і ступати мудро.
— А хіба творчість не одне й те саме, що й ілюзія?
— А як ти думаєш?
— Я думаю... Думаю... Що все це...
Северин заплутався в думках і ніяк не міг підібрати потрібного слова. СА-Сєд прицмокнув язиком, посміхнувся самими очима і промовив:
— Ось бачиш, ти зараз зіткнувся з тим, що практично не є можливим з логічного погляду на твоє розуміння життя. Тому ти й не можеш знайтися на відповідь. Це природно, друже мій. Розслабся. Розум твій, — упертий інструмент, але наразі він придатний тільки для програмного функціонування.
— Програмного? — скривився Северин.
— Тебе дивує таке моє висловлення? А що? Хіба ти не в програмі живеш?
— Не знаю. Не думаю. Вірніше, я думаю, що все-таки почати вільно вибирати свою перспективу й учиняю так, як мені видається доцільним.
— От власне — доцільним. Ти ставиш перед собою мету, конкретну ціль і рушаєш до неї. А хіба цей твій рух не є вмотивованим твоїми очікуваннями? А очікування твої хіба не є залежними від загальноприйнятих правил і понять? А правила і поняття хіба не спираються на загальновизнані цінності? То чи не є твоя дія запрограмованим учинком? Хіба ти не знаходишся у фарватері певної програми, суть якої спирається на все, що я перелічив?
— Ну, так... За потреби можна й так це назвати. Але ж так живе кожен із нас.
— Ні, не кожен. Так живе більшість із вас.
— А меншість, відповідно живе інакше?
СА-Сєд помовчав, даючи Северину самому здогадатися, про що той запитав, але Северин мовчав...
— А ти ніколи не замислювався, чому більшість дозволяє меншості управляти собою?
— А що, хіба більшість насправді дозволяє меншості вчиняти так, як вона хоче? — запитав Северин СА-Сєда, примруживши праве око, мов допитливий нишпорка.
— Більшість завжди дозволяє, тому що вона, більшість, знаходиться під впливом програмування меншістю. Меншість завжди заручається підтримкою більшості. Тому більшість думає, що це вона управляє меншістю, але...
— Що але? — не зводячи погляду з СА-Сєда, сухо спитав Северин.
— Є таке правило, потаємний смисл якого дається до зчитування тільки тим, хто має відповідний рівень свідомості. Звучить воно приблизно так: «У виграшу не той, хто виграв і святкує перемогу, а той, хто програв і хоче виграти!».
— Я щось подібне колись уже чув. І що? Що ти хочеш цим сказати?
— А те, що «Хто має очі...».
— Цим світом управляють ті, хто має очі? Так? — перебив СА-Сєда Северин.
— Так. Вони так думають і вважають себе вашою елітою, — коротко мовив СА-Сєд. Склав з долонь дірку у вигляді трикутника, притуливши їх великими і вказівними пальцями й приклавши його до лівого ока, кумедно кліпаючи, зиркнув ним на Северина.